Глобальне обурення расизмом, викликане публічним вбивством Джорджа Флойда, свідчить про масштабне і глибоке розчарування в системі через несправедливість. Протести в Австралії та Новій Зеландії, Великобританії та Франції, Нідерландах і Німеччині, Італії та Ірландії, Канаді та Бразилії не лише висловили солідарність з чорношкірою Америкою, а й висвітили напруженість в їхніх власних багатокультурних суспільствах.
Мало хто з нас замислюється про свої власні переконання щодо расової рівності, або задається питанням, чому нас повинні засмучувати ті, хто вірить у вищість білих, якщо імовірно ми – продукт процесу, що гарантує виживання найсильнішого. Чому нам треба висловлювати невдоволення тим, що одна раса отримує перевагу над іншою?
Можливо, цей нібито всезагальний протест відображає «всеосяжну благодать» – коли Дух Божий діє в суспільстві за межами церковних стін. Або ж це ще один приклад того, як інстинкти суспільства, яке все більше сумнівається у твердженнях християнства, залишаються невиправно християнськими, як розкриває це в своєму шокуючому «Домініоні» Том Холланд, розповідаючи про те, як християнство формувало західне мислення. (Приєднуйтесь до нас у вівторок. Ми поговоримо з Томом про те, що The Guardian описує як «захопливий огляд субверсивного походження християнства» (див. нижче)).
Бо звідки береться наше відчуття несправедливості? Звідки у маленьких дітей своя, тонко налаштована інтуїція, що спонукає їх вигукувати: «Але ж це не чесно!»? Відповідь Павла, записана в посланні до римлян, полягає в тому, що кожному з нас Бог дав моральний компас – совість, – з якою у нас немає виправдання, коли ми робимо неправильний вибір. Цей колективний моральний компас, загальне почуття справедливості, вимагає, щоб у суспільстві все змінилося.
Можливо, це було висловленням пригнічених емоцій після місяців карантину, шансом знову змішатися з натовпом. Чи відповіддю на посилення ксенофобії та отруйного націоналізму, викликаного кризою CoVid-19, коли китайці, інші азіати та іноземці в цілому зазнавали нападок словесно і фізично, стаючи козлами відпущення за те, за що особисто вони відповідальності не несуть.
Процвітаюче життя
Однак одна річ знати, проти чого протестувати, інша – знати, яке бачення для суспільства, для свого народу, для всього світу обстоювати. Цього тижня я читав книгу про необхідність відновити роль богослов’я в просуванні позитивного бачення життя і натрапив на такий пророчий уривок:
«Корупція і несправедливість нашого світу вимагають більшою мірою богословської відповіді. Серйозність і нагальність цих питань – від дедалі більшої кількості смертей чорношкірих американців від рук поліцейських (курсив мій) до натовпів дислокованих і, однак, небажаних мігрантів, до важкого становища тих, хто працює на потогінних виробництвах під гнітом користолюбців, до чимдалі більшого провалля між багатими і бідними – підкреслює необхідність теології, здатної сформулювати бачення по-справжньому процвітаючого життя, теології, яка робитиме інтелектуальний внесок у перетворювальну політичну взаємодію».
Мирослав Вольф та Метью Кроасмун з Єльського Центру Віри та Культури в своїй недавній книзі «За життя світу» стверджують, що богослови повинні переорієнтувати свою роботу на те, щоб допомогти людям дізнатися, як їм усім разом жити процвітаючим життям. Богослов’я значною мірою відхиляється від того, що найбільш важливе, – істинного життя в присутності Бога, царювання Бога, Царства Божого. Вони закликають до глибоких роздумів про напрямок богослов’я.
Для всіх нас, богословів чи ні, це час, що закликає кожного до ретельного дослідження свого власного ставлення, життєвого напрямку і бачення для суспільства.
Смерть Джорджа Флойда закликає нас перевірити свої серця на предмет прихованого расизму. Це не тільки американська проблема. Фактично, згідно Pew Research, європейці стикаються з набагато більшою проблемою, ніж їхні заокеанські родичі з етнічним розмаїттям. Дивно (для мене), що тоді як 58% американців вважали, що зростаюче етнічне розмаїття зробило їхню країну кращим місцем для життя, у європейців цей показник прийняття етнічної різноманітності варіювався від 36% (Швеція) до 10% (Греція), причому у Нідерландів і Угорщини він однаковий: 17% (!) З усіх людей ми, християни, першими повинні розуміти, що церква має стати багатокультурною – всі люди, всі племена, всі мови! Так, наприклад, як ми реагуємо, коли наша донька чи син знайомлять нас з представником іншої етнічної групи як з її/його потенційним супутником життя?
Пост-коронавірусна Європа
Корона-криза змушує всіх нас у церкві по всьому світу і тут, у Європі, задаватися питанням, якою повинна бути церква, суспільство та місії в пост-коронавірусному світі. Джейсон Мандрик, автор книги «Операція Світ», зробив усім нам величезну послугу, випустивши безкоштовну електронну книгу про вплив та наслідки пандемії CoVid-19 на церкву, світові місії та суспільства в цілому. Це хороший матеріал для спільного навчання в лідерських командах, оскільки ми чітко усвідомлюємо, що 2020 рік – це рік, коли ВСЕ змінилося!
Перевірмо свої серця!
До наступного тижня,
