Одна з «хороших» речей в нашій сьогоднішній кризі, про що я прочитав цього тижня, – це те, що ми припинили непокоїтися щодо зміни клімату.
Тепер ми турбуємося про те, як пережити домашнє ув’язнення з дітьми і дружинами/чоловіками. Як запобігти смерті матері (бабусі) в лячній ізоляції в будинку для людей похилого віку. Як утримати на належному рівні домашнє навчання. Як зробити покупки. Як втішити друга, родич якого став жертвою вірусу. Як залишатися психічно здоровим, переглядаючи старі футбольні матчі, старі трилери і старі концерти Андре Ріє.
Я дізнався дещо про те, як (не) хвилюватися, минулого тижня під час ранкової «здравомисленної прогулянки» безлюдним середмістям Амстердама. Наша з Ромке увага була прикута до величезної кількості квітів на вулицях, у вітринах, на ліхтарних стовпах, на сходах, на плавучих будинках – квітів, які сумлінно виконували те, для чого вони створені: вносити в наш неспокійний світ красу, барви, розмаїтість, лад, умиротворення, пахощі та відчуття дива.
Звісно ж, вони завжди тут були. Як частина розмитого фону, яку мимохіть помічаєш, проїжджаючи на велосипеді або прямуючи спішним кроком на наступну зустріч. Але зараз, коли увагу не відволікають велосипедисти, автомобілі чи пішоходи, їх мовчазна і барвиста присутність вражаюче виразна.
Вони немов манять мене. Вони чекали, поки я уповільню хід життя і зможу зрозуміти, що їм є що сказати. «Слухай! – шепочуть усі вони разом, – ми не просто чарівне оздоблення. Нам – і всьому творінню – є що розповісти, якщо тільки ти послухаєш».
Гаразд, я слухаю.
Це ж зрозуміло
«Правильно. По-перше: ми любимо світло! Ми всім зобов’язані світлу. Без світла ми не можемо рости. Це зрозуміло навіть нам, квітам, у яких немає мозку. Чому люди люблять темряву? Що змушує вас, люди, думати, що вам не потрібне світло згори? що ви можете встановлювати свої власні правила? Подумайте: що з вами не так, люди? Любіть світло! Візьміть все світло, яке зможете!
Кожна з нас, піднімаючись до світла, вказує на Творчого Генія, що стоїть за нашим існуванням. Він все ще тут, все ще тут, завжди спостерігає, завжди присутній, завжди підтримує. Він – містер Життєдайність! Він створив усю зелень. Всі кольори райдуги. І багато іншого, чого ви не можете собі уявити. Кожна з нас є ознакою трансцендентності, мовчазним свідком більш масштабної картини, провокуючим запитання: звідки береться краса? Чому краса, подібна до нашої, повинна існувати, якщо все це результат випадкової взаємодії мулу і часу?
Ми, квіти, збагачуємо людські життя. Ми піднімаємо людський дух. У глибині душі ви все це знаєте, але не можете це пояснити. Ми приносимо вам втіху на похоронах і радість на святкуваннях. «Скажи це за допомогою квітів!» – говорите ви.
Кожна з нас унікальна. Ми буваємо різних видів і кольорів – троянди, тюльпани, крокуси, нарциси, гвоздики, азалії, хризантеми, жоржини, цикламени, орхідеї, іриси, герань, і безліч інших. Але, як і ви, люди, кожна з нас створена з індивідуальною особливістю – особистісним Творцем.
Ніде більше
Як квіти, ми унікальні по-іншому, як люди. У всьому цьому величезному всесвіті ми існуємо тільки тут, і ніде більше. Ми рідкісні космічні прикраси. Щасливий збіг? Ваші вчені вважають, що найближча планета, схожа на Землю, де життя, таке, як ми його знаємо, можливо, могло б існувати, де вода може існувати в рідкому стані, як в каналі на фото позаду нас, розташоване на відстані всього лише 22 світлових років! Яка втіха! Попри казки «Зоряні війни» і «Зоряний шлях», практична реальність така, що все життя, яким ми його знаємо, не існує ніде більше, окрім як в цьому найтоншому клаптику атмосфери, що огортає нашу планету. Поміркуйте над цим під час карантину.
Нам, квітам, необхідне наше коріння. Відрізані від нього, ми приречені, навіть якщо наша краса тримається ще кілька днів. Коріння – наше джерело життя. Звідки взялося все це життя? І як воно знову відроджується, весна по весні? Ми не можемо відтворювати себе або створювати своє майбутнє. Дивно, що ваші розумні професори цього не розуміють. Наше життя набагато коротше, ніж ваше. Нехай ця криза змусить вас задуматися про життя і смерть, і про те, що насправді є цінним. Нехай чистіше небо і чистіше повітря, які ви маєте під час цього карантину, надихнуть на зміни в способі життя кожного.
І слухайте нас, решту творіння, і слова Втіленого Творця, без якого «ніщо, що повстало, не повстало».
«Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» – говорить Ісус в Євангелії від Матвія, 6
Мені на очі навертаються сльози. Ці квіти справді говорять до мене.
До наступного тижня,
