Лейпцігське диво

7 Жовтня, 2019

Дев’ята в низці духовних революцій, що стояли за падінням комуністичного режиму тридцять років тому.

Тридцять років тому в східному німецькому місті Лейпцигу відбулася знаменна подія, яка надихнула мільйони людей по всій країні вийти на вулиці, а рівно через місяць знести Берлінську стіну.

Ніколайкірхе була відправною точкою цього руху мирного спротиву репресивному комуністичному режиму. Церква була заснована у 1165 році на перетині  двох важливих торгових шляхів, північ-південь і схід-захід, і названа на честь покровителя купців. Стверджують, що тут  проповідував Лютер. У цій церкві з 1723 по 1750 рік Йоганн Себастьян Бах був органістом і кантором хору. Багато його творів вперше прозвучали саме тут.

Ангел миру над вівтарем був намальований за століття до початку Friedensgebete, молитовних служб за мир, які в 1982 році відбувалися у церкві щопонеділка. У НДР (Східна Німеччина) почав рости рух протесту проти гонки озброєнь, за справедливість і права людини. Церква стала осередком такого невдоволення і центром агітації за право емігрувати. Віруючі й невіруючі разом молилися, обговорювали і вивчали актуальність старозавітних пророків і вчень Ісуса. Здавалося, церква була єдиним закладом в НДР, який, пропонував захист від Штазі (державної таємної  поліції).

 

РАДИКАЛЬНА ІДЕЯ

Пастор Ніколайкірхе, Крістіан Фюрер, тішився тим, що мав можливість говорити перед захопленою авдиторією про Нагірну Проповідь Ісуса. Він також публічно підтримав тих, хто хотів емігрувати. Але наприкінці літа 1988 року з’явилася більш радикальна ідея: залишитися та агітувати за вільну і демократичну Німеччину.

У лютому 1989 року поліція розігнала мітинг, який закликав до демократії та свободи. Але Friedensgebete набирали обертів, і на початку весни влада побачила в молитовних зібраннях загрозу. Автомобільний під’їзд до церкви був заблокований. Навіть найближчі виїзди з автомагістралей були або закриті, або на них влаштовували масштабні перевірки.

На початок осені 1989 року рух наближався до своєї кульмінації. Двері  Ніколайкірхе залишалися відчиненими для всіх: щирих віруючих, невдоволених, цікавих, штазі та їх поплічників – усіх, хто збиралися під розкритими обіймами розп’ятого і воскреслого Ісуса. Церковні вікна прикрашали квіти; кількість свічок нестримно збільшувалася і вони горіли по всій будівлі як безмовні знаки надії. У всьому панував дух миру. Юрби людей і далі збиралися біля церкви. Деякі вимагали свободи поїхати з країни, інші заявили про свій намір залишитися. Влада намагалася чинити тиск на церковних лідерів, щоб ті скасували молитовні зібрання. Поліція оточила церкву і почалися жорстокі арешти. Щопонеділка проводилося дедалі більше арештів, і дедалі більше людей приходило до церкви, значно перевищуючи своєю кількістю передбачені там 2000 місць.

25 вересня пастор Крістоф Воннеберг у своїй проповіді розкритикував насильство з боку держави і зажадав демократичних змін мирними засобами. Після закінчення служби натовп вирушив міською кільцевою дорогою, і до нього приєднувалися ті, хто підтримував рух спротиву. Наприкінці ходи їх нараховувалося 8000 осіб. Наступного понеділка, 2 жовтня, 20 000 людей пройшли маршем до церкви Томаскірхе в іншій частині міста, де в шоломах, зі щитами і кийками їх зустріла поліція.

 

ПРОВОКАЦІЯ

7 жовтня виповнилося 40 років НДР, що стало приводом для масових протестів. Поліцейські вдерлися у натовп протестувальників, багато з яких були заарештовані  й  силоміць доставлені  в стайні.

Два дні потому, 9 жовтня, тисяча співробітників Штазі були відряджені в Ніколайкірхе, щоб «запобігти провокаціям».  В першій половині дня 600 з них зайняли свої позиції в церкві. Опівдні церква була заповнена. На п’яту годину пополудні ті, що запізнилися, заповнили сім інших церков у середмісті.

Після молитви 2000 парафіян вийшли з будівлі церкви зі свічками в руках. Зовні їх вітали 10 000 мирних протестувальників. Солдати, воєнізовані формування та поліція, які чекали надворі, почали проникати в натовп, роблячи спроби  спровокувати протестувальників, але ніхто не дозволяв собі реагувати на насильство.

Пастор Фюрер так описав те, що відбувалося: “Якщо ти несеш свічку, тобі потрібні обидві руки. Ти вже не зможеш взяти в руки камінь чи палицю, інакше свічка згасне. І диво сталося. Дух ненасильства Ісуса охопив маси і став фізичною мирною силою. Військові загони, групи промислової міліції й поліція вступали в розмови з протестувальниками, а потім йшли геть. Це був вечір в дусі нашого Господа Ісуса, бо не було ні переможців, ні переможених, ніхто нікого не здолав, і ніхто не втратив свого обличчя».

Пізніше глава Штазі визнав: “Ми були готові до всього, тільки не до свічок та молитов”.

Наступного понеділка 150 000 організованих  учасників мирного протесту пройшли містом. Ще за тиждень їх було 300 000. Всією країною ширився рух, натхнений молитвою, вченням Ісуса і мужністю церковних лідерів відстоювати істину і справедливість.

Незважаючи на твердження Еріха Гонеккера, висловлене ним 7 жовтня з приводу святкування 40-ї річниці НДР про те, що Берлінська стіна простоїть ще сто років, вона навряд чи протрималася наступний місяць. Лагідні сили любові, істини і справедливості врешті решт взяли гору над бетонним виразом розділення, обману і несправедливості.

До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *