Розставання з проєвропейськими членами британської делегації в Європейському парламенті, яке відбулося в середу, було емоційним і зі сльозами на очах.
Тоді як антиєвропейська партія та її лідер Найджел Фарадж, що з викликом розмахував прапором Великобританії, прощалися з Євросоюзом, у круглому залі засідань Європарламенту мимоволі зазвучала, набираючи сили, Auld Lang Syne («Старі добрі часи» – шотландська пісня, «Стара дружба» в перекладі С. Маршака):
Чи забути стару любов і не сумувати за нею?
Чи забути стару любов і дружбу давніх днів?
Для деяких виконання традиційної народної пісні шотландців було висловленням надії на те, що незалежна Шотландія повернеться колись до Європейського парламенту.
Відтоді як розлучення Великобританії з ЄС, що відбулося опівночі в п’ятницю, стало фактом, нічого радикального не відбулося. І все ж, раптом все стало по-іншому. Точку неповернення пройдено.
Розлучення – справа майже завжди важка і скандальна, і це розлучення не стало винятком. Наступні одинадцять місяців напружених і відчайдушних переговорів визначать, наскільки важким буде цей Brexit. Голосування на референдумі 2016 року, коли прихильники виходу з ЄС перемогли з мінімальною перевагою, здається мені голосуванням за найм’якший з усіх виходів, але, схоже, британська політика так не працює.
Зазвичай найбільше від розлучення страждають діти. Багато молодих людей почуваються тепер заблокованими від приналежності до більш широкої спільноти тими, хто жадає «старих добрих днів», коли Британія правила морями.
Занадто важливо
Проте Brexit змушує нас замислитися над тим, яку Європу ми хочемо, а конкретно християн – яку Європу хоче Бог? Це занадто важливе завдання, щоб його рішення можна було залишити політикам. Нас усіх це торкнулося, і ми всі залучені.
Прихильники Brexit мають аргумент. Не все добре в серці ЄС. Сімдесят років тому Робер Шуман вирішив пробачити і прийняти Німеччину, вікового ворога Франції, запропонувавши «Європейське об’єднання вугілля і сталі». Однак він не був би задоволений усім, що сьогодні обстоює ЄС.
Шуман з самого початку наполягав на тому, що інтеграція повинна бути поступовою, прозорою і демократичною. Проект не повинен розглядатися як перш за все економічний і технологічний, наголосив він, йому потрібна душа.
У 1992 році Жак Делор, тодішній голова Європейської комісії, сказав політичним, громадянським і релігійним лідерам: «Якщо ми не вдихнемо душу в Європу впродовж наступних десяти років – і під душею я маю на увазі духовність і сенс – ми програємо боротьбу за Європу».
«Сполучені Штати Європи»
Майже через два десятиліття після визначеного ним крайнього терміну стає все більш очевидним, що основна хвороба європейського проекту – бездушність, духовне зубожіння. Говорячи про своє бачення людства, Шуман мав на увазі духовних і соціальних індивідів – і це бачення поділяли його німецький та італійський колеги Аденауер і Де Гаспері: люди, а не економіка, повинні бути в центрі бачення ЄС. Душею Європи – її життєвим джерелом цінностей, сенсу і солідарності – було християнське розуміння Бога, людства і реальності: втрать це, і ти втратиш Європу. Його бачення було «спільнотою народів (а не держав), глибоко вкорінених в основних християнських цінностях».
Багатьох може здивувати, що Шуман, Аденауер і Де Гаспері будували на фундаменті, принаймні частково, закладеному Вінстоном Черчиллем у Міссурі, в березні 1946 року, коли він заявив, що «простягнувшись через весь континент від Щецина на Балтійському морі й до Трієста на Адріатичному морі, на Європу опустилася залізна завіса». Засмутивши президента Трумена, викликавши обурення росіян і парламентський рух осуду, його провокаційна промова також закликала до «побудови нової, єдиної Європи, жодна з націй якої не повинна почуватися геть відкиненою з європейської сім’ї народів».
Шість місяців потому в Цюріху, Швейцарія, Черчилль розвинув цю ідею. Як засіб проти «серії жахливих націоналістичних чвар», які зруйнували мир у Європі, він запропонував «відтворити європейську сім’ю … і забезпечити їй структуру, в якій вона зможе жити в мирі, безпеці та свободі. Ми повинні створити щось на кшталт Сполучених Штатів Європи». Лише через рік після закінчення війни Черчилль приголомшив своїх слухачів, запропонувавши примиритися з переможеною Німеччиною і закликавши Францію та Німеччину укласти партнерську угоду для створення таких собі Сполучених Штатів Європи: «Ми всі повинні відвернутися від жахів минулого і дивитися в майбутнє».
Знову нам потрібно дивитися в майбутнє. Ми повинні визнати, що перехід упродовж багатьох років від духовних основ до світських, про які попереджав Шуман, підірвав сталий розвиток. Бо, як зауважив видатний німецький юрист Ернст-Вольфганг Бьокефьорде, «ліберальна, світська держава живе в умовах, які вона не може собі гарантувати».
«Сильна Європа в світі викликів» – девіз нинішньої програми головування Хорватії в ЄС. Але сильній Європі потрібне міцне підґрунтя. Приходьте й обговорімо цю тему разом на Форумі Європейської держави, приуроченому до сімдесятої річниці Декларації Шумана, який відбудеться 8-9 травня цього року в Загребі.
До наступного тижня,
