День Вознесіння Господнього – майже забуте свято.
Дивно, але в деяких найбільш секуляризованих країнах Європи, таких як Франція, Швеція, Фінляндія та Нідерланди, це державне свято. Не менш дивно, що у Сполученому Королівстві, де центральна роль англіканської церкви була очевидною під час нещодавньої коронації Чарльза, цей день не є святом, незважаючи на те, що святкується англіканською общиною по всьому світу.
Мало хто з європейців знає, що святкували минулого четверга. Чимало європейських християн навіть не подумали про це. У той час як значення Різдва і Великодня не втрачені, і ці свята широко відзначають, значимість Дня Вознесіння втрачається для громадськості, зокрема й християнської.
Тих, хто замислювався над цією темою, вона – так би мовити – дещо бентежить. Думка про те, що Ісус «злетів» або піднявся у якесь більш високе місце, можливо, на кілька кілометрів вище за найвищі траєкторії польоту, спантеличує сучасний розум. Відверто кажучи, це «безумство для греків», як сказав би Павло.
Вознесіння Христа (фрагмент картини Рембрандта, присвяченої цій події, на фото вгорі) є християнським переказом ще з часів ранньої церкви. Апостольський і Нікейський символи віри стверджують, що Ісус воскрес із мертвих третього дня і вознісся на небо, де сидить праворуч Отця.
День Вознесіння є невід’ємною ланкою у розгортанні подій смерті та воскресіння Ісуса, за якими через п’ятдесят днів слідує зішестя Святого Духа. За десять днів до П’ятидесятниці Христос у своєму воскреслому, але ще фізичному тілі переноситься в інше царство. Його вознесіння було передумовою для злиття Духа. Відсутній тілом, Він був поряд духом. Але куди Він пішов?
Квиток на небеса?
Минулого четверга ми відзначили у навчальному центрі Гейдебек 50-річчя МзМ у Нідерландах. Подію відвідали близько 2000 теперішніх та колишніх студентів, співробітників і друзів. Протягом останніх 40 років ми проводили День відкритих дверей в Гейдебеку на День Вознесіння. Адже саме в цей день Ісус наказав своїм учням іти по всьому світу і навчати всі народи. Гейдебек, «плацдарм для світових місій», разом з іншими центрами МзМ по всій Європі, підготував і відрядив буквально тисячі молодих людей виконувати це повеління, застосовуючи різні підходи та способи.
Проте я підозрюю, що інколи послання, яке ми несли, було про «квиток на небо» після смерті. Але чи це справді християнська надія?
Теолог Том Райт у своїй книзі «Здивовані надією» (2008) кидає виклик хибному розумінню, «яке… ввело людей в оману, змусивши їх вважати, що християни повинні знецінювати цей теперішній світ і наші теперішні тіла та вважати їх ветхими або сороміцькими…». «Небо в Біблії – це не майбутня доля, – стверджує він, – а інший, прихований вимір нашого повсякденного життя – вимір Бога, якщо бажаєте. Бог створив небо і землю, врешті-решт він переробить їх і з’єднає назавжди».
Запитання про небеса
Під час святкування в четвер ми отримали звістку про те, що помер наш дуже близький друг. Наступного дня світ облетіла новина, що Тім Келлер також помер від раку.
Коли ми стикаємося зі смертю, наш розум заполоняють запитання про небеса, кінцевий пункт призначення і життя після смерті. Послання Райта полягає в тому, що надто часто ми випускаємо з уваги біблійне вчення про християнську надію. Він ставить два нерозривно пов’язаних між собою питання.
«Перше: якою є найвища християнська надія? Друге: якою є надія на зміни, спасіння, перетворення, нові можливості у світі в сьогоденні? Доки ми розглядаємо християнську надію в поняттях «потрапляння на небо», спасіння поза цим світом, ці два питання здаватимуться не пов’язаними між собою».
Однак Бог не має наміру дозволити смерті взяти над нами гору. Коли Ісус говорив про «Царство Небесне», пояснює Райт, він насправді мав на увазі «Царство Боже», що прийшло на землю, а не якесь потойбічне місце, куди супроводжуватимуть праведників після їхнього останнього подиху. Ніхто не буде забраний із землі в якусь небесну сферу, стверджує він. Навпаки, небеса будуть тут, на землі, на цій самій планеті.
«Головна істина полягає в тому, що Він повернеться до нас». Грецьке слово parousia, яке зазвичай перекладають як «повернення» (йдеться про Другий прихід Ісуса), насправді означає «присутність» – на противагу відсутності. «Коли цар чи імператор відвідує колонію чи провінцію, такий візит називається «царська присутність», грецькою мовою – parousia».
Райт стверджує, що Павло і рання церква вважали, що Ісус, якому вони поклонялися, був близько духом, але відсутній тілом; та одного разу Він буде присутній у тілі. Тоді весь світ, включно з ними самими, пізнає раптову перетворюючу силу цієї присутності.
До наступного тижня,
