«(Росія) значною мірою складається зі здобичі, яку вона відібрала у навколишніх народів. У її прикордонних регіонах мешкає величезна кількість травмованих, незадоволених, неприязних до неї людей,… багато з яких терпляче чекають на благословенний, жаданий день звільнення і помсти» – «The Economist».
Ця цитата з поважного британського журналу, виданого 1854 року, під час Кримської війни, однаково актуальна й сьогодні. Та війна має багато паралелей із нинішнім конфліктом, зокрема з російською армією, яку боялися в усій Європі, але яка невдовзі виявилася слабкою, корумпованою, погано оснащеною та деморалізованою.
Варто запитати, чого можна навчитися, порівнюючи ту війну з нинішньою ситуацією. Тед Видмар запитує в «The Guardian»: «Чи може історія дати якісь підказки? Володимир Путін полюбляє говорити про Другу світову війну як найкращу війну Росії, але найближчою паралеллю є, мабуть, Кримська війна, яка тривала два з половиною роки, з 1853 по 1856, і тільки наприкінці якої, вже геть виснажившись, воюючі сторони виробили мирну угоду».
Цього тижня виповнилося шість місяців нинішньої «спецоперації», в якій, за оцінками західних спостерігачів, загинуло понад 15 000 росіян (що дорівнює кількості загиблих за всю десятирічну кампанію Росії в Афганістані). І кінця поки що не видно. Насправді, багато з убитих – не етнічні росіяни, а представники етнічних меншин, яких завербували в Сибіру, щоб мінімізувати негативні наслідки для Москви.
Це величезні цифри за сьогоднішніми мірками, а за українськими оцінками можуть становити лише половину від справжніх цифр. І все ж вони мізерні в порівнянні з 250 000 життів, втрачених кожною стороною у Кримській війні через тактичні помилки та хвороби. Півмільйона загалом! Монополія на дурість не належала росіянам. Епічна поема лорда Альфреда Тенісона «The charge of the Light Brigade» («Атака легкої бригади») увічнила катастрофічну військову операцію британців. Дезінформовані британські офіцери послали 600 кавалеристів, озброєних самими лише шаблями, прямісінько під гарматний обстріл:
«Гармата праворуч, гармата ліворуч, гармата перед ними…»
«У пащу смерті, у пащу пекла»
«Їхня справа не міркувати, а воювати і помирати»
Релігійні чинники
Як і в нинішній війні, в якій месіанські претензії вплинули на рішення Путіна, Кримську війну допомогли спровокувати релігійні чинники. Росія обстоювала в Османській імперії права православної церкви, а Франція – права католиків. Російські та французькі ченці сперечалися про права на ключі від храму Різдва Христового у Віфлеємі. Хоча церкви врешті-решт дійшли згоди з османами, гордість не дозволила царю Миколі та імператору Наполеону III відступити. Не очікуючи, що Британія та Франція стануть до зброї, щоб захистити османів, Микола вторгнувся в Османську імперію, сподіваючись захопити Константинополь, нині Стамбул. Опираючись впливу ліберальної демократії в Європі, він висунув гасло «Православ’я, самодержавство, націоналізм» – передвістивши путінську ідеологію «русского мира».
Для британців, зокрема, Кримська війна велася за баланс сил у Європі, а не за питання Близького Сходу. Аналогічним чином підтримка України Заходом була підкріплена аргументом про те, що Путіна необхідно зупинити на його власних кордонах, поки він не почав ще більше погрожувати європейському порядку, а не турботою про події в районі та за межами Чорного моря.
Слова та зображення
Завдяки розвитку фотографії Кримська війна відбувалася перед очима у світової аудиторії. Віз для вина перетворився на першу пересувну темну кімнату на полі бою, що дозволило передавати читачам чіткі зображення кровопролитних боїв телеграфом. Карл Маркс, висвітлюючи хід війни в газеті «Нью-Йорк Тріб’юн», зауважив, що «тільки диво може позбавити Миколу I від труднощів, які навалилися на нього і на Росію через його пиху, поверховість і тупість». Сьогодні багато сказали б те саме про чинного правителя Кремля.
Anno 2022, медіа є головним гравцем у боротьбі за захоплення свідомості людей за допомогою слів і зображень. Соціальні мережі, мобільні телефони та відео, зафільмовані з безпілотників, дозволяють правді просочитися повз спроби Кремля спотворити реальність.
Як зазначає Видмар, війни можуть мати непередбачені наслідки. Кримська війна привела до скасування кріпосного права в Росії та проголошення відповідного Маніфесту 3 березня 1861 року, за день до інавгурації Авраама Лінкольна як президента США. Протягом двох років Лінкольн мав видати власну Прокламацію про звільнення рабів. Після Криму молодий цар Олександр II вирішив також продати США Аляску як необороноздатний далекий кордон.
Іншим важливим результатом Кримської війни стало народження сучасної професії медсестри, яке сталося завдяки героїчним зусиллям Флоренс Найтінгейл та її команди медсестер і лікарів, котрі встановили нові стандарти гігієни та догляду за хворими, запобігши безглуздим людським жертвам через хвороби.
Хто знає, як ми оцінимо результат путінської «спецоперації», коли курява нарешті вляжеться.
До наступного тижня,
