Сьогодні каналами Амстердама пройде гей-парад (англ. gay pride parade — «парад гей-гордості»), що завершує тиждень заходів ЛГБТК, присвячених сексуальній різноманітності.
Гасла «Моя стать – моя гордість» і «Свобода бути собою» буквально заполонили середмістя. Урядові установи та відомі компанії додають райдужний логотип на продукцію та декор, проектуючи відчуття нормальності на те, що донедавна вважалося «ненормальним» – пов’язаним у статистичних термінах з невеликою меншістю.
Звичайно, ми живемо у 2022 році, коли у розпалі третя хвиля сексуальної революції, яка, як вважається, почалася сторіччя тому з наданням жінкам виборчого права. Друга хвиля прийшла в 1960-х з таблетками та широким прийняттям позашлюбних сексуальних зв’язків. Початок третьої хвилі ознаменувався настанням нового тисячоліття та прийняттям одностатевих шлюбів, а також різних реакцій на ґендерну дисфорію (відчуття, що народився в тілі не тієї статі).
Незважаючи на те, що значні верстви європейського населення не відразу і не легко змінили своє мислення (а це чимало мігрантів, мусульман, консервативних християн і більшість мешканців Центральної та Східної Європи, чиї країни ніколи не переживали сексуальну революцію), розбіжність з новою політкоректною ортодоксією здебільшого замовчується на громадській арені. Ці європейці відчувають, що їхня власна свобода висловлення думок обмежена такими ярликами, як «дискримінація», «нетерпимість», «сексизм», «фанатизм» та «гомофобія».
Несплачені рахунки
Здебільшого ці мовчазні європейці, стикаючись із сильними упередженнями, тримають свою думку при собі. Ті християни, які все ж таки намагаються висловити думку меншості щодо нормалізації абортів, порнографії, перелюбів, одностатевих шлюбів і трансґендерності, ризикують зміцнити уявлення, що християни завжди «проти» і ніколи «за».
Тоді як консервативні християни розглядають ці питання через призму моралі, відповідно до біблійного розуміння, прогресивні християни використовують призму справедливості. Вони розглядають сексуальну революцію як новий етап боротьби за громадянські права, боротьбу за справедливість, людську гідність та рівність. Яке право має уряд вказувати, кого ви можете любити і з ким одружуватися? Чому лікування ґендерної дисфорії не повинно бути доступним для тих, хто цього хоче?
Церкви та деномінації розділилися у цих питаннях на полярні табори упереджень. Наприклад, на Ламбетській конференції, що відбулася цього тижня в Кентербері, архієпископ Велбі визнав, що в глобальній англіканській спільноті відбувся глибокий розкол після того, як Глобальне Південне Братство Англіканських Церков оголосило про резолюцію, яка підтверджує заборону одностатевих шлюбів.
Багато хто вважає, що паради гей-гордості показують занадто багато тіла. Проте, можливо, наша проблема в церкві полягає в тому, що ми приділяємо тілу занадто мало уваги. Чи може гей-гордість представляти несплачені рахунки церкви так само, як рух Нью-Ейдж можна розглядати як докір за брак духовності в церкві?
За ґендерною ідеологією, в якій почуття превалюють над фізичними фактами, ми бачимо гностицизм, що розділяє тіло та душу. Але чи не винні також і ми в наших християнських колах у прийнятті гностицизму, дуалізму «розум-тіло», котрий принижує тіло як нечисте та ганебне на користь духовного, і котрий призвів до небіблійного святенництва та його зворотного боку – порнографії?
Краща історія
Щиро кажучи, ми маємо недостатню теологію тіла. Ми відчуваємо труднощі, коли намагаємося розповісти світові кращу історію і забуваємо історію створення, в якій Бог підтвердив досконалість кульмінації Свого творіння – людського тіла. Ті перші людські тіла, та й наші теж, були створені для того, щоби розповісти історію про мету, сенс і гідність життя.
Звичайно, існує альтернативний наратив: що не було ані задуму, ані творця, ані призначення, ані кінцевої мети. Все є продуктом випадковості. «Доля, а не Бог, дала нам цю плоть», – так писала одна з провідних феміністок. – «Ми маємо абсолютне право на наші тіла і можемо чинити з ними так, як вважаємо за потрібне». Що цілком логічно, якщо ми, люди, не більше ніж «мул плюс час».
Однак, як стверджував К. С. Льюїс, ці різні погляди на всесвіт не можуть бути одночасно правильними. Той, хто помиляється, діятиме так, що просто не відповідатиме реальному всесвіту. Який світогляд буде життєздатним? приведе до процвітання життя? підтримає здорові спільноти, в яких дітей можна виховувати в любові, самоповазі та гідності?
Нам потрібно навчитися розповідати більш надихаючу та привабливішу життєствердну історію, яка відповідає реальному всесвіту.
Серед тих, хто працював над відновленням теології ґендеру, сексуальності та людського тіла, найбільш значущим і новаторським є – сюрприз! – Папа Іван Павло ІІ (Theology of the body («Теологія тіла»)). Джордж Вейгел, його біограф, називає цю роботу «богословською бомбою уповільненої дії, яка вибухне з драматичними наслідками десь у третьому тисячолітті Церкви». Серед протестантів, які спираються на його роботи, – Ненсі Пірсі (Love thy body («Полюби тіло своє»)) та Тімоті Теннент (For the body («Заради тіла»)).
Ми маємо над чим працювати!
До наступного тижня,
