Інкрустована шарами традицій, пишнот і церемоній, особиста віра Королеви Єлизавети, безсумнівно, була джерелом її відданості й служіння. Ця християнська віра, розвиваючись з плином часу у різних формах, була фундаментальною рисою життя на Британських островах протягом більшої частини двох останніх тисячоліть.
То хто ж приніс християнську віру на землі її правління багато століть тому? Першим римсько-католицьким місіонером у Британії був Святий Августин Кентерберійський, офіційно призначений главою місії у 596 році. Однак на той час у Британії вже існувала давно сформована церква. Лідери кельтської церкви, наприклад, відмовилися визнати владу Августина після того як він не підвівся зі свого місця, аби їх привітати.
За легендою, Йосип з Ариматейський був торговцем оловом і відвідав Гластонбері, де вперше проповідував стародавнім бриттам, що породило міфи про Святий Грааль. Одна інтерпретація стверджувала, що Йосип був братом Марії, який взяв свого племінника Ісуса з собою до стародавньої Британії, про що говориться у гімні Вільяма Блейка «Єрусалим»: «Чи ходили ці ноги по зелених горах Англії в давнину…?».
Першим християнським мучеником у Британії був святий Альбан, страчений у часи гонінь Діоклетіона, на початку IV століття, майже за три століття до приходу Августина.
У 580 році, незадовго до приходу Августина, кентський принц Етельберт одружився з франкською принцесою Бертою, правнучкою першого християнського короля Хлодвіга в Галлії. Вона погодилася на шлюб за умови, що зможе сповідувати свою християнську віру, і приїхала до Кентербері. Сьогодні ви можете відвідати її маленьку церкву Св. Мартіна, найстарішу будівлю в Британії, яка й досі використовується як церква. Потім вона та її чоловік прийняли Августина під час його папської місії з навернення англів.
Вивезений у рабство
Однак, незважаючи на те, що є багато свідчень існування християнства в Британії до Августина, ніхто насправді не знає, хто першим приніс Євангеліє до Британії. Найімовірніше це були сукупно солдати, торговці та євангелісти, які простували усталеними торговими шляхами.
Найбільш вірогідним маршрутом поширення Євангелія до Великобританії був шлях вгору долиною Рони з Марселя та Ліону (де церкви були засновані дуже рано), кельтської Бретані та через Ла-Манш.
Вплив отців-пустельників та коптського чернецтва був дуже сильним у Галлії. Життя святого Антонія – батька чернецтва – було «бестселером», що привело до навернення Мартина Турського, Гонората Арелатського та інших, які засновували монастирі як «плацдарми для місіонерської діяльності».
Після того, як римляни залишили Британію, на початку п’ятого століття, коли германські племена напали на Рим, серед племен північно-західної Європи – англів, саксів і ютів – поширилася чутка, що по той бік Ла-Маншу є земля, яку можна захопити. Вони припливли на човнах, несучи свої язичницькі звичаї.
Центральне місце в історії навернення Британських островів належить історії св. Патрика. Це сталося наприкінці четвертого століття. Викрадений на західному узбережжі Британії та вивезений до Ірландії в рабство, він врешті-решт утік до Галлії та деякий час жив у монастирі. Після повернення додому до Британії він побачив сон, у якому ірландці волають до нього: «Благаємо тебе, святий хлопчику, прийди і знову будь з нами».
Тож у 432 році він вирушив з видатною місією до своїх колишніх викрадачів, протистоячи езотериці друїдів. За його життя Ірландія була значною мірою євангелізована і стала відомою як «острів святих». Вважається, що Патрик заснував 200 церков і охрестив 100 000 навернених. На відміну від римського світу, в Ірландії не було міських центрів. По всьому острову розросталася мережа чернечих общин, які робилися центрами культури та освіти, популярними серед молоді. Деякі з них стали общинами – «монастирськими містами», – що налічували до 3000 «ченців і дів Христових»!
Плацдарми
У той час, коли на материковій Європу руйнувалася римська цивілізація, ці центри освіти зберігали та копіювали безцінні рукописи Святого Письма і класичних наук. До них стікалася молодь з ірландської еліти, а також з усієї Європи. Вони були оксфордами і кембриджами свого часу. З місіонерським запалом такі громади були створені в Шотландії (Йона) та Північній Англії (Ліндісфарн), аби стати плацдармами для євангелізації шотландців, піктів, англів та саксів.
Цей місіонерський рух поширювався з півночі вниз до Мідлендса, тоді як місія Августина почала ширитися вгору з півдня. Монастирські поселення стали цеглинками у будівництві нового порядку, який виник з пост-римського хаосу. Інші кельтські місіонери вирушили безпосередньо з Ірландії на континент, прямуючи через Галлію до сучасної Швейцарії, Австрії та Італії, Нижніх земель та Німеччини, і навіть до Києва.
Цього тижня ми з Ромк’є та іншими паломниками проїхали на двох автомобілях по Ірландії в рамках нашого першого після COVID міні-туру спадщиною. Ми відвідали ключові монастирські місця, роздумуючи про них як про джерела духовної культури як Британських островів, так і континенту.
Як сильно ми – у Британії, Європі та далеко за їхніми межами – завдячуємо спадщині цих відважних ірландських місіонерів, яку часто забувають!
P.S. Серію Engaging the world with Abraham Kuyper («Взаємодіючи зі світом з Абрахамом Кайпером») освітньої спільноти Центру Шумана можна переглядати в zoom по четвергах, о 19:00 CET: 1. Ким був Абрахам Кайпер? (29 вересня); 2. Кайпер і система поглядів на світ (13 жовтня); 3. Кайпер і релігія (27 жовтня); 4. Кайпер і політика (10 листопада); 5. Кайпер і наука (24 листопада); 6. Кайпер і мистецтво (8 грудня).
Отримати посилання на zoom ви можете, написавши мені на jeff@schumancentre.eu
До наступного тижня,
