Лише за кілька днів наші життя, плани та мрії були перервані на всіх рівнях – особистому, національному та світовому. Наш Європейський Форум у Загребі скасовано (окрім усього іншого, там вчора відбувся серйозний землетрус!). Формула-1, чемпіонат Європи з футболу, глобальні саміти, Brexit, можливо, навіть Олімпійські ігри … все скасовано або відтерміновано. І ми запитуємо себе: чи можливе життя без розваг?
Через три тижні Великдень, який цього року буде таким, що його ми, ймовірно, запам’ятаємо на все життя. Починаючи з минулого тижня, ніяких великодніх співів, ніяких звичних церковних богослужінь, ніяких сімейних посиденьок з бабусею, дідусем та онуками, ніяких пошуків крашанок, захованих в саду …
І все ж, можливо, наші нинішні сюрреалістичні обставини можуть наблизити нас до обставин як великодньої історії, так і історії Пасхи, що її передвіщала. Той, хто виріс на біблійних історіях, знає про десять кар, що обрушилися на Єгипет і породжували всюди страх і невпевненість. Одна моровиця знищила всю худобу, інше лихо призвело до смерті всіх первістків. Але ніщо з цього не торкнулося ізраїльтян. Їм наказано було помазати поперечини і косяки дверей кров’ю жертовного ягняти, щоб ангел смерті пройшов повз їхні оселі.
Все це дуже близько до нинішньої ситуації, адже щодня ми чуємо про дедалі більшу кількість тих, кого не проминув ангел смерті. Страх і невпевненість приходять з усвідомленням того, що у нас, людей, не все під контролем. Людське життя саме по собі дуже вразливе, з огляду на неймовірність величезної кількості чинників, які гранично точно налагоджені, щоб життя, таке, яким ми його знаємо, було можливе.
Перспектива
Християни розуміють Пасху як очікування страждання, смерті та воскресіння Ісуса як жертовного ягняти. Суть Пасхи в епохальному обриві життя Ісуса і масштабному втручанні в історію людства. І в тому, що Бог здатний спасти і визволити.
Незважаючи на вірус, Великий піст триває. І на тлі щоденних новин наші молитви і роздуми можуть набути нового сенсу. Аби допомогти цьому, загальноміська художня виставка «Зупинки Хреста» в Девентері, про яку я писав минулого тижня, діє в скороченому форматі у поки ще не закритих будівлях церков і комерційних приміщеннях. Девентер, що за годину їзди потягом на схід від Амстердама, має свою історію страждань, вразливості та спустошень, так само як і відродження, примирення і співчуття.
Веб-сайт дозволяє нам, де б ми не були, віртуально доторкнутися до творів мистецтва, які мають відношення до теми зупинок хреста, а також до сьогодення та історії міста. Адже багато в розповіді про мальовниче місто Девентер змушує нас зрозуміти, наскільки ми вразливі. З важкою історією, від набігів вікінгів до нацистської окупації, цей старе ганзейське місто нагадує нам про те, що несправедливість і війни були у всі часи. Страждання неминучі.
Цьогорічні мистецькі експозиції присвячені 75-тій річниці визволення Девентера від нацистської окупації – свята, що дуже потьмяніє через пандемію, з причини якої також скасували національне свято «День короля». Тоді як у засобах масової інформації часто зустрічаються порівняння з труднощами воєнного часу, роздуми про другу зупинку – «Ісус бере свій хрест» – допомагають відновити перспективу.
Пластир
Пам’ятник «Обірване життя» – це брила клиноподібної форми, розколота посередині, і сам розлом має зигзагоподібний контур блискавки (див. фото). Створений художником і поетом Арно Крамером, пам’ятник був названий так само, як і щоденник Етті Хіллесум, молодої єврейки, що померла в Освенцімі. На меморіалі виркарбувана цитата з щоденника: «Хочеться бути пластиром на багатьох ранах».
На сайті викладена історія Хіллесум. Народившись у секулярній єврейській родині, вона виросла в Девентері, але на початок війни жила в Амстердамі. За рік до смерті вона написала в своєму щоденнику: «Страждання не применшує людської гідності». Вона зростала і зміцнювалася у вірі, читала Біблію і записувала діалог з Богом-Творцем у своєму щоденнику.
Попри статус, що давав їй виняткове право вільно пересуватися, Етті вирішила повернутися в табір для інтернованих осіб у Вестерборку, щоб розділити долю сім’ї та інших ув’язнених. Звідти її депортували в Освенцім. Її квапливо написане послання, викинуте з вікна залізничного вагона, знайшов фермер. У ньому говорилося:
Розгорнувши Біблію навмання, я знаходжу ось це: «Господь – моя висока вежа». Я сиджу в середині переповненого вагона на своєму рюкзаку. Батько, мати і Міша в інших вагонах. Депортація була досить несподіваною. Ми залишали табір, співаючи.
Її життя обірвалося в Освенцімі 30 листопада 1943 року. Їй було 29. Для Етті сенс життя полягав у тому, щоб служити за всяку ціну, полегшувати страждання всюди, де це можливо, любити, робити добро і не відповідати ненавистю на ненависть.
До наступного тижня,
