Цього тижня помер Михайло Горбачов, сьогодні у Москві відбудеться церемонія його поховання. Ми повинні зупинитися і згадати про його спадщину. Адже він відіграв важливу роль у подіях, що привели до падіння комунізму та Радянського Союзу і, як наслідок, до возз’єднання Німеччини, розширення на схід Європейського Союзу та свободи, якою сьогодні насолоджуються буквально сотні мільйонів мешканців Центральної та Східної Європи.
За словами його колишнього перекладача, останніми місяцями Горбачов був шокований і травмований російським вторгненням в Україну, розривом відносин між двома країнами та поверненням напруженості часів холодної війни між Сходом і Заходом. І він, і його дружина Раїса мали змішане російсько-українське походження. Там, де він сприяв «спільному європейському дому», його наступник бореться тепер за євразійство, в якому домінує Росія.
Після смерті Сталіна молодий комсомольський активіст став палким прихильником десталінізаційних реформ радянського лідера Микити Хрущова. Через шість років після вступу до Політбюро в 1979 його обрали генеральним секретарем Комуністичної партії, керівником величезного Радянського Союзу, що розкинувся на одинадцять часових поясів, і його ще більшої Радянської імперії.
Лічені дні
Чорнобильська катастрофа 1986 року змусила його визнати необхідність широкомасштабних реформ. Радянська економіка була в жахливому стані. Через неврожай зернових не вистачало продовольства. Будучи все ще відданим збереженню радянської держави та її соціалістичних ідеалів, Горбачов, на відміну від своїх попередників, серйозно ставився до критики дисидентів і мітингувальників. Він бачив, що якщо не відбудуться радикальні зміни, імперії залишаться лічені дні. Він вивів свої війська з радянсько-афганської війни і провів зустрічі з Рональдом Рейганом, щоб обмежити ядерну зброю та покласти край холодній війні. Його внутрішня політика гласності забезпечила безпрецедентну свободу слова та преси, а перебудова була спрямована на децентралізацію прийняття економічних рішень для підвищення їх ефективності.
У своїй чудовій статті (тільки англійською), опублікованій на веб-сайті Центру Шумана, професор Еверт ван де Полл називає Горбачова «типовим трагічним героєм», який, «на превеликий подив усього західного світу, запустив серію внутрішніх реформ і політику дружніх міжнародних відносин, які викликали таку потужну народну підтримку в усьому комуністичному світі, що старий порядок був повністю нею витіснений».
За якісь шість років атласи та підручники з історії застаріли, оскільки «залізна завіса» впала, радянський блок розпався, а Радянський Союз повністю зник».
Еверт, який переклав одну з перших біографій Горбачова, що з’явилися на Заході, описує його як «визнаного багатьма героя». «Але, – провадить далі Еверт, – він став жертвою власного «успіху», бо з кінцем старого порядку його власна політична кар’єра раптово обірвалася – як у генерала, смертельно пораненого кулею в день остаточної перемоги. Для цього трагічного героя не знайшлося місця у новому порядку, який він допоміг створити».
Катастрофа
Путін вважає свого попередника в Кремлі архітектором розпаду Радянського Союзу, «найбільшої геополітичної катастрофи двадцятого століття». Зробивши байдуже визнання того, що Горбачов мав «великий вплив на хід світової історії», Путін відмовив колишньому радянському лідеру в національних днях жалоби та пишному державному похороні у московському Храмі Христа Спасителя, який він свого часу влаштував Борису Єльцину. Тоді як світовим лідерам бути присутніми на похороні забороняють санкції, свою відсутність Путін пояснює «завантаженістю роботою».
І хоча надбання Горбачова може залишатися суперечливим, просування ним Європи як «дому народів» значною мірою перегукувалося з поглядами Папи Івана Павла II. Підтримка Папою польської профспілки «Солідарність» прискорила падіння комуністичного уряду в цій країні, спричинивши ефект доміно. Історичні зміни відбувалися в 1989, коли Горбачов зустрівся з Іваном Павлом II, ставши першим комуністичним лідером, який зустрівся з папою. Єпископ Риму неодноразово засуджував поділ Європи на дві половини, наполягаючи на тому, що Схід і Захід належать один одному, як дві легені, якими дихає Європа.
Горбачов теж вважав радянські країни належними до «дому Європи». Ще у квітні 1987 року, відвідуючи Прагу, він заявив, що виступає проти «поділу континенту на військові блоки, які протистоять один одному, проти накопичення військових арсеналів у Європі, проти всього, що є джерелом загрози війни». Він неодноразово говорив про це бачення мирного співіснування в рамках «співдружності суверенних і економічно взаємозалежних держав».
Професор історії з Оксфорда Тімоті Ґартон Еш так описав історичний взаємозв’язок між Папою, профспілкою та генеральним секретарем: «Без Папи нема «Солідарності». Без «Солідарності» нема Горбачова. Без Горбачова нема падіння комунізму».
До наступного тижня,
