«Голодомор» – це термін, який увійшов у мою свідомість лише після військового нападу Росії на Україну на початку цього року.
Минулої суботи це слово було головним у думках всіх українців, які в четверту суботу листопада вшановують пам’ять жертв штучного голоду, створеного в 1932-33 роках радянською владою, внаслідок якого в Україні померли мільйони людей.
Минулої середи це звучало з вуст німецьких законодавців у Бундестазі, коли переважна більшість берлінського парламенту засудила примусовий голод за часів сталінської диктатури як геноцид, «злочин проти людства». У заяві Бундестагу додається: «Більш ніж будь-коли, у ці дні агресивної війни Росії проти України, яка суперечить міжнародному праву і водночас є атакою на наш європейський порядок миру та цінності, ми виступаємо за те, що в Європі більше не повинно бути місця для великодержавних амбіцій та гноблення».
Голодомор, що буквально означає «убивство голодом», був забороненою темою аж до епохи гласності за часів президента Горбачова. З розпадом радянської імперії радянські архіви відкрили доступ до деталей Голодомору. З’ясувалося, що в рамках найдовшої і наймасштабнішої спроби русифікації та знищення української нації Сталін планував заморити голодом українське населення шляхом насильного вивезення збіжжя в інші регіони Радянського Союзу. Голодомор був його відповіддю на опір українців примусовій колективізації, на якій будувалася тоталітарна радянська імперія.
Русофобія
Проте Голодомор і далі залишається темою, яка замовчується в Росії. Офіційна версія Кремля полягає в тому, що від голоду постраждали всі, але постраждали всі однаково. Твердження про те, що під час радянської влади українці постраждали більше за інших, наштовхуються на звинувачення у «русофобії».
Насправді страх перед Росією і боязнь образити її призвели до того, що країни неохоче приєднувалися до тих, хто визнав Голодомор геноцидом. Український парламент зробив це лише 28 листопада 2006 року, після того, як «Помаранчева революція» скинула підтримуваного Кремлем Віктора Януковича з посади кандидата в Президенти, привівши до перемоги Віктора Ющенка. Інші країни та інституції виступили із заявами про визнання Голодомору трагедією або злочином проти людяності, не використовуючи слово «геноцид». До цього тижня лише 16 країн та Ватикан офіційно визнали Голодомор геноцидом: Австралія, Канада, Колумбія, Еквадор, Естонія, Грузія, Угорщина, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Україна, США, Ватикан та Естонія.
Уникаючи терміну «геноцид», спільна заява ООН від 2003 року назвала Голодомор «національною трагедією українського народу»; Європейський парламент визнав Голодомор у 2008 році «жахливим злочином проти українського народу та людства»; Парламентська Асамблея Ради Європи у 2010 році рішуче засудила «жорстоку політику сталінського режиму, що призвела до загибелі мільйонів невинних людей, як злочин проти людства».
Фільм
Невдовзі після російського вторгнення друг порекомендував нам з дружиною подивитися фільм «Ціна правди» (2019) – своєчасну постановку, яка допомагає пробудити світову свідомість щодо одного з найжахливіших злочинів ХХ століття. Цей спільний польсько-українсько-британський фільм, знятий режисеркою Аґнєшкою Голланд, розповідає про справжню боротьбу молодого валлійського журналіста Ґарета Джонса, який на початку 1930-х років вирушає до Радянського Союзу з надією взяти інтерв’ю у Сталіна. Натомість він натрапляє на найтемнішу таємницю диктатора – український голод, злочин, що його радянський режим намагався приховати від зовнішнього світу.
Проти Джонса виступає впливовий лауреат Пулітцерівської премії московський кореспондент «New York Times» Волтер Дюранті, який заперечує існування голодомору. У сучасній атмосфері фейкових новин і воєнної пропаганди, коли правда стає першою жертвою війни, протвережує нагадування про те, наскільки охоче навіть західні журналісти та політики можуть викладати інший наратив. Цього тижня під час голосування в Бундестазі ультраправа «Альтернатива для Німеччини» та ліві соціалісти утрималися від голосування, підкресливши свої давно підтверджені симпатії до Кремля.
Жахливі перспективи
Фільм пропонує жахливі перспективи бездушних і жорстоких спроб Путіна зруйнувати цивільну інфраструктуру України, що наслідують політику його кремлівського попередника, яким він відверто захоплюється. Як нещодавно зазначив журнал «Foreign Affairs», «чим жорсткішим і більш репресивним стає режим президента Росії Володимира Путіна, тим успішнішим здається пересічним росіянам правління Йосипа Сталіна». Кількість росіян, які погоджуються з тим, що «Сталін був великим лідером», з 2016 року зросла вдвічі: з 28 до 56 відсотків. З 2015 року Сталіна звеличують на державних святах, а обговорення його репресій здебільшого замовчується.
Історик Єльського університету Тімоті Снайдер, автор книги «Криваві землі», котра описує страждання українського народу як під німецьким, так і під російським пануванням, зазначив, що хоча Путін визнає, що «можливо, пролилася кров», в очах російського президента Сталін був «хорошим управителем Росії, і саме таким його слід пам’ятати (див. серію лекцій Снайдера в Єльському університеті The making of modern Ukraine – «Становлення сучасної України»).
Минулої суботи українці згадували Сталіна як безсердечного вбивцю понад чотирьох мільйонів – за деякими даними, до десяти мільйонів – своїх співвітчизників. Вітаючи визнання німецьким Бундестагом Сталіна диктатором, який скоїв геноцид, президент Зеленський сказав, що це «дуже важливий сигнал для багатьох інших країн світу про те, що російському реваншизму не вдасться переписати історію».
P.S. RadioFreeEurope підготувала цей двохвилинний відеоролик про Голодомор, в якому використані рідкісні фотографії та кадри, таємно зроблені іноземцями.
До наступного тижня,
,
