Коротка піша прогулянка від мого помешкання, що навпроти центрального вокзалу Амстердама, приведе вас до численних місць, пов’язаних з работоргівлею, яка здійснювалася між Західною Африкою і Вест-Індією, Бразилією та Суринамом. Сам Амстердам був співвласником Суринаму, і в його мерії відбувалися збори Товариства Суринаму, які вирішували долю багатьох тисяч рабів.
Работоргівля, що процвітала колись за потурання церков і політичних інститутів, сьогодні викликає у ліберальних голландців почуття сорому. Нещодавно музей Rijksmuseum оголосив, що термін «золотий вік» більше не буде застосовуватися до сімнадцятого століття, оскільки в багатстві, отриманому в результаті примусової праці, не було нічого «золотого». З 1863 року в Нідерландах і їхніх колоніях рабство поза законом і засуджене на міжнародному рівні.
Однак сьогодні рабство існує, работоргівля триває, і це відбувається просто у нас під носом, в самому серці Амстердама. Історія повторюється також в містах Європи та світу. Засуджена міжнародним правом, деклараціями ООН і ЄС, работоргівля процвітає на світовому рівні, і її жертвами стають 25 мільйонів жінок, дітей і чоловіків – більше, ніж будь-коли в історії, – на яких глобальні спільноти торговців людьми і сутенерів щорічно заробляють 150 мільярдів євро (!!) Велика частина торгівлі пов’язана з сексуальною експлуатацією жінок і дівчат, а в примусовій праці в інших сферах задіяні багато дітей.
Ця работоргівля захищена невіглаством і байдужістю таких людей, як ви і я, відсутністю політичної волі та облудно «ліберальним» ставленням до інших людей. Аргумент старезний. У 17 столітті філософ з Амстердама стверджував, що проституція необхідна для захисту міських жінок від семи тисяч моряків, що сходять на берег з 1500 вітрильних суден, пришвартованих у міській гавані.
Хай як парадоксально це звучить, традиція «червоних ліхтарів» була ініційована членами амстердамської церкви Oude Kerk, що розташована в центрі знаменитого району Россі-Буурт. Аби захистити своїх жінок від домагань, вони наполягали, щоб борделі позначалися червоним світлом над дверима, і тепер це всесвітньо поширена практика.
Курси?
Чи повинні ми пишатися нашими «ліберальними» містами і країнами, де «найдревніша професія» легалізована і може практикуватися відкрито? Я і Ромке відвідали передвиборні збори в міській раді Амстердама, де жінка-кандидат від ліберальної партії стверджувала, що проституція – це така сама професія, як і будь-яка інша. «Отже, – зауважив християнський кандидат-християнин, – чи будемо ми в такому разі починати курси проституції в старших класах школи?»
Минулого тижня в Брюсселі, після щорічного молитовного сніданку в Європарламенті, я був присутній на панельній дискусії про сучасне рабство, на якій Амстердаму приділили особливу увагу. Поряд з кількома експертами, серед яких був американський посол з питань боротьби з торгівлею людьми Джон Ричмонд, англійка Джейн Лейсондер розповіла свою історію про те, як вона зазнавала побиття і насильства з боку вітчима, а також про те, як її змусили займатися проституцією і за межами її країни.
«Як можна узаконити щоденне зґвалтування жінок, – запитала Джейн, – котрі проти своєї волі змушені займатися сексом з понад двадцятьма чоловіками на день, знеболюючи себе наркотиками, глибоко ненавидячи чоловіків, але часто не наважуючись піти з роботи? Який лібералізм відстоює свободу чоловіків експлуатувати беззахисних жінок? Що не так з суспільством, запитала вона, яке потурає , вважаючи це проявом «широких поглядів», щоденним процесіям туристів і навіть школярів перед вікнами, де напіводягнені жінки виставляють себе напоказ, намагаючись заробити денну норму, яку вимагають їхні сутенери? Ставши законним, чи стане це правильним? Чому суспільство не так соромиться нинішньої торгівлі людським тілом, як темного минулого?»
Погрози
Вона розповіла про те, як відвідувала жінок за вікнами в Амстердамі й бачила, як групи школярів на чолі зі своїми вчителями говорили про «нашу відкриту і освічену культуру». У своїй книзі «Red Alert» Джейн розповідає про власний шлях, що проліг Нідерландами, Англією та Ізраїлем, а також публікує інтерв’ю (взяті в суворій секретності) з дюжиною інших жінок, змушених працювати на вулицях і за вікнами.
Незважаючи на погрози сутенерів позбавити її життя, Джейн наполегливо стверджує, що ці історії потрібно розповісти, щоб змінити менталітет суспільства. «Через це в мені закипає кров!» – сказала вона брюссельській аудиторії, яка аплодувала їй стоячи.
Перед призначенням на політичний пост посол Ричмонд три роки жив в Індії, де, працюючи з Міжнародною місією правосуддя (IJM), боровся з торгівлею людьми в некомерційному секторі.
За словами Ричмонда, рабство не стало неправильним в 1948 році, коли була прийнята Загальна декларація прав людини. Воно було неправильним завжди. Посол сказав, що впродовж приблизно 4000 років у кожній країні світу існувала якась форма легалізованого рабства. І лише за останні 220 років – дуже невеликий проміжок часу – країни почали одна по одній визнавати жахіття рабства і приймати закони, покликані обмежити работоргівлю і звільнити постраждалих від неї.
Ці зміни, додав він, почалися з невеликої групи відданих віруючих. Це може статися знову.
До наступного тижня,
