Я здивувався, побачивши ім’я протоієрея російської православної церкви у списку спікерів на щорічному ретриті, який цього тижня проводиться для керівників національної церкви Нідерландів. Як його приймуть у цей час антиросійських настроїв? Що він прийшов сказати?
Я не очікував, що багато учасників вважатимуть виступ протоієрея головною подією заходу. Це був Національний християнський форум, який зібрав для спілкування та діалогу сорок лідерів деномінацій та міжконфесійних організацій від п’ятидесятників до православних, зокрема церков мігрантів. Все почалося понад десять років тому, коли представник протестантських церков Нідерландів вибачився перед голландськими лідерами п’ятидесятників за критику та негативне ставлення його церкви. Це викликало реакцію у відповідь і привело до загальнонаціональної маніфестації «Ми обираємо єдність» у Гаазі, в якій взяли участь тисячі християн з різних церков. Роздуми представників різних церковних течій (католиків, протестантів, євангелістів, п’ятидесятників, мігрантів тощо) супроводжуються на ретриті спілкуванням у малих групах і один-на-один. Часто на цих дискусіях люди вперше спілкуються на глибокому рівні з іншими людьми за межами їхньої власної «бульбашки», п’ятидесятники з католиками чи навіть із протестантами основного спрямування.
Безумовно, для багатьох спілкування з тим, хто особисто знайомий з Московським Патріархом Кирилом, — 72-річним протоієреєм Теодором ван дер Вортом, білобородим, у чорному вбранні та з великим срібним хрестом на грудях, — було чимось новим. Ділитися своїми роздумами про найдавніше християнське віросповідання «Ісус Христос — Господь», протоієрей почав, заспівавши православну літургійну ранкову молитву «Господь Бог наш над усіма народами». З одного боку, це було звеличення Господа Всесвіту, пояснив він; водночас — звинувачення проти правителів, які розділили і підкорили народи, заявляючи у своїх цілях, що послані Богом. Це була скарга на несправедливість та молитва про прорив Божої праведності
Із пристрастю та переконанням він прочитав нам Псалом 118, зупинившись на вірші 17: «Не помру, але житиму, і буду звіщати про чини Господні»… Цей вірш, сказав він, буде на його похоронній картці.
Розчарований
Відповідаючи на запитання, яке засіло в голові кожного з нас, він пояснив своє ставлення до російського вторгнення в Україну. Голландець, нині відповідальний за прихід Російської Православної Церкви в Девентері, він навчався у нинішнього патріарха Кирила в духовній академії Ленінграда (Санкт-Петербурга) з 1974 до 1977 рік. Згодом він також неодноразово зустрічався з ним особисто, востаннє — лише три роки тому. «Я знав його як людину, яка дбає про людей», — пояснив він, а потім додав: «Коли я почув, що він підтримує цю війну, щоб врятувати людство від так званої грішної та світської України, я просто заплакав. Кирило мене так розчарував. Як може людина з його репутацією, освітою та духовною історією збитися зі шляху? Що ним володіє? Я можу лише здогадуватися».
Висловлюючи своє збентеження з приводу того, що зараз відбувається в Україні, він пояснив: «У храмі Христа Спасителя в Москві вивішені прапори країн, що належать до канонічної території Московського патріархату, зокрема й прапор України. Тоді, якщо в районі Московського патріархату почнеться війна, можна очікувати, що церковний сановник захоче якнайшвидше завершити цю битву. Тому що там воюють між собою люди з вашої церкви. Це не просто сутичка. Ви бачите розруху та спустошення в Україні. Життя людей руйнуються! Міста зрівняли з землею! Кирило має це знати. Проте 6 березня, з нагоди Прощеної неділі, він сказав: «У вас зараз в Україні проблеми через військову спецоперацію, але з іншого боку, ви тепер вільні від гей-параду». Зрозуміло, що ви, як церква, знати не хочете про той гей-парад. Але чи виправдовує це безжальне військове втручання?»
Братовбивство
До Московського Патріархату належать понад 100 єпископів Української Православної Церкви, багато з яких були висвячені самим Кирилом. «Ще у січні він стояв біля вівтаря з деякими з цих єпископів. Тепер він їх просто кидає. Єпископи бачать, що їхні церкви руйнують, віруючих калічать і вбивають, люди змушені ставати біженцями. Неможливо повірити, що Кирило може так легко ігнорувати це».
За словами Теодора, на початку війни патріархові було надіслано відкритого листа, підписаного православними священиками Росії та України. У ньому йшлося про заклик Бога до Каїна після того, як той убив свого брата: «Де Авель, брат твій?» Бо те, що відбувалося, було, звичайно, братовбивством. Підписантам було наказано відкликати свої підписи. Деякі так і зробили, але багато російських священиків втекли до Західної Європи.
Його власна церква в Девентері збирає гроші та гуманітарну допомогу для відправки в Україну.
До наступного тижня,
