Переворот, що не вдався

Жовтень 28, 2019

 

Дванадцята в низці духовних революцій, що стояли за падінням комуністичного режиму тридцять років тому.

Святкування тисячоліття християнства в Радянському Союзі в 1988 році стало головним каталізатором, який прискорив кінець як комунізму, так і радянської імперії.

У 988 році, після об’єднання сучасних Білорусі, Росії та України, великий князь київський Володимир Святославич навернувся із слов’янського язичництва у християнство. Великий скульптурний пам’ятник святому Володимиру височіє на березі Дніпра в Києві неподалік місця, де князь хрестився.

У квітні 1988 року генеральний секретар Комуністичної партії Михайло Горбачов відповів згодою на прохання православного патріарха Пимена повернути церковні будівлі, знову відкрити монастирі й послабити обмеження свободи совісті та віросповідання. Натомість Горбачов хотів, щоб християни підтримали його політику перебудови, гласності та демократизації. Після свого обрання в 1985 році Горбачов змушений був здійснити серйозні зміни через ослаблення радянської системи і спробував просунутися до «соціалізму з людським обличчям». Він також погодився з необхідністю покласти край холодній війні, оскільки Радянський Союз повинен був інвестувати 20% свого ВНП в оборону, тоді як інвестиції США і європейських країн становили відповідно 6% і 3-4%.

У 1988 році він писав про необхідність «духовно піднімати людину, поважаючи її внутрішній світ і наділяючи її моральною силою». Мати Горбачова, православна вірянка, хрестила його в дитинстві. Його дідусь і бабуся ховали ікони під фотографіями Леніна і Сталіна. Інтерв’ю 1992 року показало відкритість Горбачова до людей віри, коли він сказав: «Я атеїст…, але довгий час знаходив утіху в Біблії. Нехтування релігійним досвідом означає великі втрати для суспільства». Він знав, що для успіху перебудови йому потрібна підтримка християн.

 

Відчинені двері

Можливо, він відчинив двері більше, ніж хотів. Того знаменного року в Радянському Союзі зібралися християнські лідери з усього світу, серед яких була і велика делегація Ватикану. Світова спільнота спостерігала за виступом президента Рейгана, який під час візиту до відреставрованого Данилова монастиря, духовно-адміністративного центру Російської православної церкви на березі Москви-ріки в Москві, говорив про свободу віросповідання. Того літа тисячі баптистів та інших віруючих зібралися в Києві на місці хрещення Володимира. Церкви були переповнені, віруючих просили звільнити місце для невіруючих, аби ті могли сидіти всередині храмів. Тисячі людей пішли разом у середмістя, де, зібравшись довкола пам’ятника Леніну, звершили молитву. Під час восьмиденного святкування  в столиці Молдови юрби людей збиралися на євангелізаційні заходи, що проводилися в театрах. У ті дні багато хто вперше почув Євангеліє, проповідуване так вільно, і тисячі людей відкрито сповідали свою віру того літа.

Неофіційний ювілейний комітет на чолі з відомими релігійними дисидентами закликав звільнити всіх в’язнів совісті, прийняти закони, що гарантують свободу совісті та віросповідання,  і дозволити проводити семінари під час святкування. На диво, їхні прохання задовольнили. Християн поновили в галузі охорони здоров’я, політичні та релігійні ув’язнені були звільнені, прискорилася еміграція жертв релігійних переслідувань, церковні будівлі були знову відкриті. Незважаючи на ці нові свободи, подекуди ще відбувалися розправи і насильство.

Українська католицька церква, яку також називають греко-католицькою (католицька церква східного обряду), стала для українців центром опору радянській і російській гегемонії, подібно до того, як з шістнадцятого століття вона є буфером між православною і католицькою церквою. У Києві юрби людей, що виражали релігійне завзяття і націоналістичний запал, зібралися на підтримку церкви. У червні 1989 року їх було 100 000, а вже в листопаді ця кількість подвоїлася і становила 200 000 осіб.

Того ж місяця Горбачов зустрівся з Іваном Павлом II, який звернувся до радянського лідера російською мовою: «Необхідно досягти свободи, демократії, суспільства, що поважає людей як вищу цінність. Необхідно дати людям можливість вибирати, зокрема вибирати релігію».

 

Переворот

Незважаючи на те, що для НДР, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Румунії та Болгарії 1989 рік був роком рішучого розриву з радянською гегемонією, незалежність до радянських республік прийшла лише два роки по тому. Прибалтика, а також Вірменія та Грузія вирвалися з-під радянської влади, і навіть Російська Республіка за Бориса Єльцина обмежила радянський контроль, проголосивши свій суверенітет у червні 1990 року. У серпні 1991 року віце-президент Геннадій Янаєв очолив групу непримиримих комуністів, які бажали відновити марксистський контроль в старому стилі. Поки Горбачов був у відпустці в Криму, вони повідомили, що він хворий, і оголосили надзвичайний стан. Вони наказали танкам і військам оточити «Білий дім» (будівлю парламенту в Москві), знову ввели обмеження для преси, заборонили демонстрації і оголосили комендантську годину.

Однак тисячі людей забарикадувалися в «Білому домі», і Єльцин наказав військам і підрозділам КДБ відійти. Це був момент доленосного рішення. Кілька християн зіграли ключову роль в переконанні армії відступити. Серед них був російський православний священик отець Олександр Борисов, новообраний до Московської Ради. Він переконав депутатів закликати війська не атакувати мирних жителів: «Ви несете відповідальність перед Богом. «Не убий».

Християнський дисидент Олександр Огородніков, який провів дев’ять років у в’язниці, був одним з перших, хто письмовими зверненнями протистояв солдатам поза стінами парламенту. Він та інші почали шикуватися навколо «Білого дому» у живий ланцюг, в якому був Єльцин, члени його уряду і журналісти. Розуміючи, що танки можуть легко розчавити демонстрантів, якщо водії боємашин підкоряться наказам, священики здійснили таїнство причастя для протестувальників. Огородніков благав одного з офіцерів: «Не проливайте кров наших російських людей». На другий день перевороту троє людей загинули: хтось від кулі, хтось під танком.

В тридцяти коробках знаходилися книги Нового Заповіту, які отець Олександр, вбраний у свою священицьку одіж, допомагав роздавати екіпажам ста танків, що оточили будівлю парламенту. Кожного разу, наближаючись до чергового танка, він накладав на себе хресне знамення. Ширинай Досова, енергійна євангелістка й місіонерка, яку ми з дружиною знаємо особисто, наполегливо стукала в люк, аж поки здивований танкіст не відчинив його і не побачив, що йому простягають Біблію. «Ти збираєшся нас вбити? – запитала Ширинай. – У цій книзі сказано, що ти не повинен вбивати!»

Коли на другу добу опівночі будівлю парламенту відімкнули від електропостачання, атака здавалася неминучою. Проте розвиднилося, а штурму так і не було. Натомість танки і війська відійшли. Протягом 48 годин всі лідери перевороту були заарештовані. У грудні СРСР припинив своє існування, замість нього була створена Співдружність Незалежних Держав.

Пізніше головний прокурор, який розслідував спробу перевороту, визнав, що перемогу в цих подіях здобули Єльцин і беззбройні захисники Білого дому. Совість восторжествувала над танками.

До наступного тижня,




Напишіть відгук