Тріумф цінностей

Листопад 11, 2019

Остання в низці духовних революцій, що стояли за крахом комунізму тридцять років тому

Через десятиліття після annus mirabilis 1989 року, коли марксистські режими Центральної та Східної Європи розвалилися як карткова хатка, чеський президент Вацлав Гавел запросив ключових лідерів тієї епохи в Празький Град, щоб відсвяткувати десяту річницю Оксамитової революції.

Після того як він удостоїв їх усіх найвищої державної нагороди Чехії, Ордена Білого лева, панельна дискусія перетворилася на гостру полеміку серед колишніх лідерів. Гельмут Коль (Німеччина), Маргарет Тетчер (Великобританія), Джордж Буш (США), Михайло Горбачов (СРСР), вдова Франсуа Міттерана Даніель (Франція) і Лех Валенса (Польща) поділилися різними і відмінними одна від одної інтерпретаціями подій «року чудес».

Для Тетчер падіння комунізму було тріумфом свободи і капіталізму. «Великобританія і Сполучені Штати вказали шлях», – заявила вона, приписуючи собі заслугу в краху комунізму. «Свобода вимагає верховенства закону. Ми і Америка все це маємо», – сказала Тетчер. І додала, що ці два союзники і далі експортуватимуть свої цінності та спосіб життя за межі своїх країн.

Канцлер Коль відреагував на її англо-американський тріумфалізм крижаним мовчанням, а професор Оксфордського університету і модератор дискусії Тімоті Гартон Еш дипломатично висловив думку, що інші демократичні держави Європи також мають верховенство закону і вони також допомогли вселити Сходу надії на свободу.

Горбачов, який отримав Нобелівську премію миру за відмову «відправити в танки», застеріг Тетчер від її «риторики в комуністичному стилі та вузької ідеології». Хіба вона не «пішла тим самим шляхом», що й комуністи, які бачили все тільки в чорному та білому кольорі? Він вважав, що жодна ідеологія кінця 20-го століття – ні ліберальна, ні комуністична, ні консервативна – не зможе відповісти на виклики 21-го століття і глобальні проблеми в майбутньому.

Повага над зневагою

Даніель Міттеран, правозахисник, попередила про зростання ідеології прибутку, що маскується під «глобалізацію». Горбачов погодився з цим, зазначивши, що «глобалізація» часто розглядається як нова форма західного колоніалізму в незахідному світі.

Лех Валенса, колишній профспілковий лідер «Солідарності» й перший обраний демократичним шляхом президент Польщі, дорікнув Заходу за те, що той привітав себе зі смертю комунізму, але не зміг надати достатню допомогу тим країнам, що намагаються змінити свою економіку, як це було з Планом Маршалла після Другої світової війни. Він попередив, що демократія перебуває під загрозою через провал економічних реформ, злочинність, корупцію і ностальгію за «визначеностями» старого режиму.

Гавел, як господар урочистостей, виголосив завершальне слово: крах комунізму не був тріумфом західного світського лібералізму, «кінцем історії», як деякі гадали. Радше це була перемога людської гідності й загальнолюдських цінностей, торжество цінностей, а не перемога однієї ідеології над іншою, однієї країни над іншою, однієї наддержави над іншою. Свобода взяла гору над гнобленням. Повага до людської гідності перемогла приниження. Повага до прав людини восторжествувала над зневагою до прав людини.

Але, попередив він передбачливо, це була одна маленька битва в нескінченному ланцюжку битв, бо що війна все ще тривала.

Чому і як

Полеміка теж і досі триває. Тридцята річниця тих подій стала приводом для постійних дискусій про те, чому і як комуністичний лад розвалився так раптово і з неочікувано невеликим проявом насильства.

Чимало зосереджують увагу на економічних, політичних або військових чинниках, посилаючись на те, що Рональд Рейган називає Радянський Союз «імперією зла», і на його стратегічну оборонну ініціативу. Інші вважають, що Горбачов не хотів ризику Третьої світової війни заради підтримки сталінського післявоєнного (без-) порядку. Треті вказують на дипломатію Гельсінського заключного акта 1975 року, яка давала важелі правозахисникам по обидва боки залізної завіси для створення морального та інтелектуального опору радянській системі. Деякі голоси й далі стверджують, що це зробила «історія»: Захід переміг, тому що він був на «правильному боці історії»; вільний ринок і демократія врешті-решт стануть світовим консенсус-вибором як найкращим з усіх можливих варіантів.

Все вищезазначене сприяло дуже складному історичному розвитку поряд з сучасними глобальними комунікаціями, що поширюють новини і з’єднують дисидентів. Проте ніхто з них не пояснює чому і як моральної, культурної та духовної революції, що стояла за подіями 1989 року.

Але ж хребтом революції була «п’ята колона», що складалася з робітників та інтелектуалів, сміливих дисидентів і демонстрантів-молитовників, католиків, протестантів і православних вірян (і тих, хто сумнівався) усіх разом. Прислухаючись до заклику Гавела протистояти культурі брехні та заклику Папи Івана Павла II не боятися, вони взяли чотири стандарти – істину, солідарність, відповідальність і ненасильство – у своє повсякденне життя, у свої тюремні камери, свої церкви і на вулиці.

Врешті-решт, мала значення не політика правих і лівих, як зауважив Тімоті Гартон Еш, а того, що правильно і неправильно.

До наступного тижня,




Напишіть відгук