Урочистості з нагоди 80-ї річниці висадки союзників у Нормандії, знаменитого «Дня Д», що відбулися цього тижня, несли в собі пронизливе застереження для тих європейців, які готуються голосувати за новий склад Європейського парламенту.
Королі, президенти та інші світові лідери – зокрема Володимир Зеленський, але не його російський колега, – приєдналися до невеличкої групи ветеранів, щоб згадати про подвиг понад 4000 солдатів союзників, які загинули під час висадки, і багатьох інших, що полягли протягом наступних місяців на шляху до Берліна.
Ці жертви принесли майбутнім поколінням європейців «чотири свободи» – свободу слова, свободу віросповідання, свободу від потреби (право на достатній рівень життя) і свободу від страху, як їх сформулював президент Рузвельт під час війни. Проте ці свободи знову опинилися під загрозою – як всередині, так і за межами кордонів Європейського Союзу, про що нагадали світові кілька доповідачів на урочистостях у Нормандії.
Навіть у той час, коли вони говорили, багато голландців прямували до кабінок для голосування, де загравали з антидемократичною, автократичною, ізоляціоністською та націоналістичною партією. Інші європейці слідом за ними голосували навіть за партії з ледь прихованими антисемітськими настроями, показуючи, наскільки ці дорогоцінні свободи можуть сприйматися як належне. Занадто часто серед таких виборців є і християни.
Протягом наступних кількох місяців ми почуємо про святкування вісімдесятої річниці визволення Парижа (25 серпня) і Брюсселя (4 вересня), а також про вшанування пам’яті визволень і битв (битва за Арнем, вересень; Арденнська операція, грудень-січень) у Франції, Бельгії та Голландії, що завершиться святкуванням падіння берлінського муру і Дня перемоги в Європі в травні наступного року.
Звільнення – що для цього потрібно?
Двадцять років тому, у червні 2004 року, у своєму «Щотижневому слові» я написав про один з аспектів цієї визвольної кампанії, який закликає до свідомої участі християн у громадському житті:
Леон Уріс пише про цей (визвольний) етап Другої світової війни у своїй книжці «Армагеддон», описуючи зусилля, спрямовані не лише на те, щоб витіснити нацистські війська місто за містом, але й на те, щоб почати відновлювати цивільне життя та роботу служб на звільнених або захоплених територіях. Коли на початку 1944 року по всій південній Британії тихо нарощувалися сили військ «Дня Д», таємно збиралася також і тіньова армія, писав Уріс. Відібрані для цього солдати отримали наказ з’явитися до спеціальних центрів для виконання секретних завдань. Не тому, що вони відзначилися як чудові воїни, а тому, що в цивільному житті вони були державними службовцями, начальниками пожежних частин, завідувачами лікарень, банкірами, мерами, директорами шкіл і навіть суддями.
Їхнє завдання полягало в тому, щоб перелетіти через Ла-Манш і висадитися просто позаду союзницьких військ, що вели наступ. Вони не повинні були стріляти з гармат, підривати мости, кидати ручні гранати чи керувати танками. Їхнім завданням було почати відбудовувати повсякденне життя мешканців звільнених або захоплених міст і селищ. Потрібно було відновити комунальне господарство. Потрібно було встановити громадський порядок і безпеку. Потрібно було встановити новий суспільний лад, який би врешті-решт втілював демократичні цінності країн-членів альянсу. Потрібно було знайти гідних довіри місцевих цивільних, яким можна було б передати відповідальність за управління місцевими органами влади і державними службами.
Можливо, це завдання було легшим в окупованих Франції, Бельгії та Голландії, де підпільний опір міг допомогти у пошуку кандидатів, яким можна було довіряти. Відбудова і передача повноважень місцевій владі відбувалися набагато швидше, ніж у самій Німеччині, яка залишалася окупованою протягом багатьох років.
Паралельна ситуація все ще (існувала) в Іраку через рік після «визволення», де для всього світу було очевидно, що військове завоювання – це одне, а відбудова цивільного життя – зовсім інше. Проте одне без іншого неможливе.
Урок
Тут є урок для місій. Працівники передових місій і євангелісти подібні до десантників і піхотинців на передовій, що відвойовують територію дюйм за дюймом, або «душа за душею». Ця категорія місіонерів часто зосереджується на «встановленні прапора», навертаючи людей у віру і засновуючи церкви. Виконавши завдання, вони переходять до наступного місця.
Однак лише євангелізацією та заснуванням церков завдання не може бути виконане в повному обсязі. Ніде Ісус не дає учням вказівки йти і навертати людей та засновувати церкви! Він каже їм іти і навчати, і шукати насамперед Царства Божого, а Він збудує Свою Церкву. Приводити людей до віри в Ісуса дуже важливо, так само як і створювати нові общини. Але завдання навчання народів включає в себе встановлення нового суспільного ладу, що втілює цінності Царства.
Для цього нам потрібні не лише євангелісти і засновники церков, а й ті, хто працює у всіх сегментах суспільства, щоб Боже Царство поширювалося на всі сфери життя: включно з державними службовцями, пожежниками, завідувачами лікарень, банкірами, мерами, директорами шкіл та суддями! А також художниками, інженерами, бізнесменами, політиками, музикантами, спортсменами, власниками магазинів, садівниками, теслями…. і так далі за списком.
Одне без іншого неможливе.
І битва за визволення Європи все ще триває.
До наступного тижня,
