Старість ставить перед нами питання, які ми схильні ігнорувати, коли молоді, здорові та активні.
Запитання про те, чому Бог дозволяє нам і нашим близьким страждати; чому він не завжди відповідає на наші молитви про зцілення; якщо він люблячий, всезнаючий і всемогутній, то чому не втручається, щоб просто навести лад у наших справах.
Особливо ті з нас, хто провів своє доросле життя в «Молодь з місією», повинні перестати жити в запереченні і прийняти те, що наші тіла вже не такі, як раніше, і нам не до снаги робити все те, що ми робили колись.
Багато років тому деякі з нас, колишніх членів європейської лідерської команди МзМ, вирішили щорічно збиратися разом, щоб підбадьорювати один одного до гідного завершення. Коли ви читаєте ці рядки, чимало з нас зібралися поблизу Женеви у Швейцарії, інші, не маючи змоги подорожувати з причини фізичної немічності, приєднуються до нас через Zoom.
Ми називаємо себе Форумом Калева, зважаючи на те, що Калев мав вісімдесят п’ять років, коли вирішив здобути гору як спадщину в Обітованій Землі (Нав. 14:12). Ми стали групою людей, яким здебільшого близько сімдесяти, плюс-мінус десять років. Деякі потерпають від хвороби Паркінсона, через яку один з нас нещодавно перейшов у вічність; інші страждають від раку, втрати зору, сімейних проблем, порушень у роботі серця, зношених колінних суглобів… – усього того, з чим багато хто у нашій віковій групі живе щодня.
Велике питання
Велике питання, з яким нам усім доводиться стикатися, має назву: теодицея – тобто вчення про те, як узгодити Божу добрість з існуванням зла. Звичайно, якщо ви не вірите в Бога любові, то немає жодних проблем з існуванням болю чи страждань. Це просто те, що відбувається. Чому погані речі повинні нас дивувати чи засмучувати?
Але це піднімає іншу проблему – проблему добра. Якщо ми відкидаємо доброго Бога, то звідки береться наше поняття добра? Проте всі ми маємо інтуїтивне відчуття добра, навіть якщо не можемо дати йому визначення. Спробуйте уявити собі суспільство без почуття «добра», яке керувало б поведінкою.
Наприклад, у псалмах 13, 22, 44 та 88 псалмоспівці у прямому, чесному, навіть обвинувальному діалозі з Богом вирішували питання теодицеї. У багатьох творах давньоєврейської літератури плач та нарікання розглядаються як частина страждань у єврейській історії.
Чи є більш відповідна молитва, ніж молитва Авакума (1:2-4), коли ми молимося за Україну у відповідь на російську агресію?
Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш?
До тебе я кличу: Насильство! та Ти не спасаєш!
Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку?
А передо мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка.
Тому то Закон припиняється, і не виходить до чину назавсіди право,
бо несправедливий вигублює праведного, тому правосуддя виходить покривленим.
Нашим провідником у дискусіях цього тижня була сорокарічна мати двох дітей, яка є англіканською священницею і одружена з іншим англіканським священником. Переживши два викидні, депресію, тривогу і темні часи, Тіш Гаррісон-Воррен заглибилася у вивчення церковної традиції та християнської літератури, аби дослідити питання людської вразливості та божественного провидіння. Свої роздуми вона виклала у книжці «Нічна молитва» (IVP, 2021), яка обіцяє стати класикою молитовного читання. Написана художньою прозою, яка спонукає до роздумів, книжка поєднує традиційне розуміння з сучасним застосуванням, богословську ортодоксію – з особистим досвідом.
Таємниця
Для Гаррісон-Воррен теодицея – це «екзистенційний поєдинок на ножах між реальністю нашої власної тремтливої вразливості та надією на Бога, якому можна довіряти». Це проблема, на яку неможливо відповісти, таємниця, яку потрібно пережити. Справжня таємниця – це те, що в принципі недоступне нашому розумінню, пише вона, – зустріч з незбагненною реальністю.
Церква завжди знала цей парадокс, каже Тіш, але дозволяла йому існувати. В історії відкуплення Бог увіходить в нашу вразливість. Він Сам стає вразливим. Погане відбувається і з Ним, Він не утримує його від Себе – як Боголюдини.
У книжці досліджується нічна молитва «Повечір’я» («завершення») з Англіканської книги загальних молитов, яка звертається до Бога в темряві тривоги і вразливості, в сумнівах і розчаруванні. Гаррісон-Воррен розповідає про час, коли, навіть будучи священницею, вона не могла молитися, але Бог навчив її молитися знову за допомогою стародавнього інструменту літургійних молитов.
«Коли ми молимося молитвами, які нам дала Церква – молитвами псалмоспівця і святих, молитвою «Отче наш», щоденною молитвою – ми молимося за межами того, що ми можемо знати, у що можемо вірити чи сформулювати самі», – пише вона.
Коли ми сиділи в нашій вітальні у Швейцарії і ділилися особистими роздумами про реалії старіння, ми неодноразово знаходили втіху в роздумах автора про те, що доктрини церкви «не є маленькими протиотрутами від болю, а є світлом у темряві, доброю новиною».
Християнство не дає нам стислого пояснення вразливості, втрати чи болю, пояснює Гаррісон-Воррен. Але воно дає нам історію, історію Бога, який входить у нашу вразливість.
До наступного тижня,
