Одинадцята в низці духовних революцій, що стояли за падінням комуністичного режиму тридцять років тому.
Кінець диктатора Ніколае Чаушеску і його дружини Єлени почався наприкінці 1989 року, коли реформатський пастор і його община відкрито виступили проти порушення урядом прав людини.
Чаушеску керував Румунією впродовж 24 років, з 1965 по 1989 рік. Перші роки були відзначені відносною лібералізацією і відкритим ставленням до Заходу. Однак ситуація кардинально змінилася у липні 1971 року, після того як Чаушеску відвідав Китай, Північну Корею, Північний В’єтнам і Монголію, де особисто спостерігав таке явище, як «культ особистості».
Він повернувся, щоб почати культурну революцію крайнього націоналізму та ізоляції як від Заходу, так і від Совєтів. Було розпочато програми індоктринації. Далі була політика суворої економії. Невдовзі Єлена Чаушеску стала другою найвпливовішою людиною в країні. Рівень життя впав. Запровадили продовольче нормування. Телебачення транслювало передачі лише дві години на день, здебільшого це були виступи диктатора і партійних чиновників. «Секурітате», або таємна поліція, контролювала всі аспекти життя громадян, а критика партії каралася позбавленням волі й тортурами. Церковні зібрання були поза законом. Довіру в сім’ях і між друзями було майже повністю зруйновано.
Соціальні хвилювання ширилися і набирали сили через екстравагантні та престижні будівельні проекти, такі, як Народний Дім (сьогодні Палац Парламенту, де в травні минулого року проходив Європейський Форум), що реалізовувалися, в той час як люди страждали від суворої економії. Протести, які почалися в 1987 році в Брашові, а потім в листопаді 1989 року в Клуж-Напока і Бухаресті, були жорстоко придушені.
Виселення
Ласло Токес, реформатський пастор з Угорщини, який жив у Тімішоарі, раніше на угорському телебаченні критикував власті за знищення угорської віри та культури. Уряд звинуватив його в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі і наказав переїхати в ізольоване село. Пастор відмовився. Тоді у нього конфіскували продовольчі картки, а дім відімкнули від електропостачання. Члени церкви зібралися, аби підтримати пастора. Деяких з них заарештували й побили; один парафіянин був убитий в лісі.
На 15 грудня новини про постанову суду про виселення Токеса, що потрапили в державу із зарубіжних радіопередач, швидко ширилися країною. На останньому недільному богослужінні пастор попросив свою общину прийти і бути свідками виселення. Члени церкви почали вартування біля його квартири, створивши живий ланцюг навколо кварталу і перегородивши міліції доступ.
16 грудня. Лави протестувальників поповнилися баптистами, католиками і православними, а також численними студентами, які приєдналися до протесту, що набирав сили. Скандуючи «Геть комунізм!», натовп рушив від квартири Токеса до штаб-квартири Комуністичної партії.
17 грудня. Коли поновилися повстання і протести, бунтівники увірвалися в урядову будівлю, намагаючись підпалити її. «Секурітате» і поліція виявилися нездатними контролювати заворушення, тому на придушення повстання були відправлені військові з бронемашинами, танками і гелікоптерами. Почався хаос. Близько 100 осіб було вбито. Міліція відганяла протестантів з водометами, які натовп захопив і кинув у річку.
18 грудня. Солдати і агенти «Секурітате» в цивільному одязі охороняють головну площу. Оголошено військовий стан. Людям заборонено збиратися в групи більше двох осіб. Проте тридцять молодих людей зібралися в православному соборі, розмахуючи румунським прапором, попередньо вирізавши з нього комуністичний герб. Вони почали співати «Прокинься, румуне!», патріотичну пісню, заборонену з 1947 року, і співали, поки по них не почали стріляти. Кілька людей були вбиті або отримали серйозні поранення, інші змогли сховатися.
19 грудня. Робочі оголосили страйк на знак підтримки протестувальників.
20 грудня. Робочі масово приєдналися до учасників протесту в середмісті. На площі, яка сьогодні зветься Piaţa Victoriei, площа Перемоги, зібралося 100 000 осіб. Вони почали скандувати антиурядові гасла.
Відставка
Оскільки Чаушеску був на той час в Ірані, Єлена відрядила прем’єр-міністра і секретаря ЦК в Тімішоару для зустрічі з делегацією протестувальників, які вимагали відставки диктатора.
Натомість власті навчили тисячі заводських робітників з інших міст, озброївши їх кийками та інструкціями, щоб «придушити заворушення, влаштовані угорцями і хуліганами». Однак швидко зрозумівши, що відбувається, ті приєдналися до демонстрантів. Армія була змушена відступити. Того ж дня Тімішоара була проголошена першим вільним містом Румунії.
У Бухаресті Чаушеску, який щойно повернувся з Ірану, виступив з промовою, в якій засудив події у Тімішоарі, заявивши, що протестувальники вступили в змову з іноземними державами, і закликав до масового мітингу на його підтримку, що мав відбутися наступного дня.
21 грудня. В середині виступу величезний натовп, який зібрався і створював видимість підтримки Чаушеску, почав освистувати його в прямому ефірі по національному телебаченню. Деякі скандували «Ті-мі-шоа-ра! Ті-мі-шоа-ра!»
Усвідомлюючи своє скрутне становище, Чаушеску і його дружина спробували втекти на гелікоптері, але їх заарештували, віддали під суд і стратили на Різдво.
22 грудня. В той час як новина про скинення диктатора поширювалася, на центральній площі в Тімішоарі зібралося 150 000 осіб. Баптистський пастор Петер Дугулеску запросив людей прочитати за ним Молитву Господню. Пізніше він згадував своє здивування з приводу «потужного релігійного прояву після стількох років атеїстичного виховання». Ставши навколішки на замерзлій землі, вони прочитали молитву і разом вигукнули: «Бог є! Бог є!» Цей вигук стихійно повторювався упродовж дня.
До наступного тижня,
