Відповідно до директиви Організації Об’єднаних Націй проти практики, яка «принижує гідність та є дискримінаційною», в багатьох країнах по всьому світу гарячково приймаються заборони на конверсійну терапію.
Канада, Франція, Німеччина та двадцять вісім штатів США ухвалили заборони, а Великобританія та Нідерланди виступають проти такої терапії. За даними ООН, це «завдає сильного болю і страждань» і призводить до «тривалої психологічної та фізичної шкоди». У Голландії правопорушникам, які пропонують «конверсійну терапію», загрожують штрафи в розмірі до 22 500 євро та позбавлення волі на один або два роки в разі повторного порушення.
То що ж таке «конверсійна терапія» і що в ній такого жахливого? Ось що говорить нам Вікіпедія: це «псевдонаукова практика спроб змінити сексуальну орієнтацію людини з гомосексуальної чи бісексуальної на гетеросексуальну або її гендерну ідентичність з трансгендерної на цисгендерну за допомогою психологічних, фізичних чи духовних втручань». Достовірних доказів того, що сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність можна змінити, не існує, а медичні установи попереджають, що методи конверсійної терапії є неефективними та потенційно шкідливими.
Поширюються страшні історії про лікування електричним струмом, хімічну кастрацію та екзорцизм, який проводився релігійними фанатиками, котрі притискали жертв до підлоги величезними Бібліями. Раніше «конверсійна терапія» здійснювалася медичним персоналом і включала використання ліків і навіть операції на головному мозку. Однак у більшості країн, які ухвалили заборони, такі жорстокі процедури було припинено задовго до початку минулого тисячоліття.
За сьогоднішньою релігійно ревною кампанією із заборони будь-якої форми спроби зміни сексуальної орієнтації (Sexual Orientation Change Efforts — SOCE), включно з консультуванням батьків, пасторів, вчителів чи консультантів, стоїть недоведене, але широко прийняте та таке, що часто цитується, припущення, що «люди не можуть змінити свою орієнтацію, позаяк вони такими народжуються». Чи є надійні докази того, що сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність неможливо змінити?
Докази?
Однак сумніви щодо нових (запропонованих) законів, які розповсюджуються на розмовну терапію, висловлюються як у самих ЛГБ-колах, так і в такому поважному виданні, як The Economist. «Запропонований законопроект про конверсійну терапію може завдати більше шкоди, ніж принести користі», — говорить головний редактор журналу. «Уряду (Британії) слід переглянути свої плани, оскільки запропонований закон є заплутаним». Уряд хотів, щоб «конверсійна терапія» включала розмовні методи лікування, які досліджують причини, з яких чиясь гендерна ідентичність не відповідає його/її біологічній статі».
Заборона розмовної терапії змусить уряд «плисти проти течії», заявив він; чимало з того, що стало називатися гендерною медициною, «проводилося безрозсудно, без особливої турботи про довгострокове благополуччя пацієнтів». Проте навіть у цій сфері поширюються сумніви, йдеться далі у статті. Лікарні у Фінляндії та Швеції відмовилися від призначення ліків (для зміни статі) дітям до 18 років на користь розмовної терапії.
Оскільки британський уряд не дав визначення ні «конверсійної терапії», ні «трансгендерності», важко зрозуміти, що включає «конверсійна терапія трансгендера», повідомляє веб-сайт The Lesbian and Gay News, цитуючи слова Комісії з рівності та прав людини про те, що «не можна приймати закони без визначень та доказів».
І де докази того, що «розмовна терапія» шкідлива та виправдовуює таке жорстке законодавство? — запитує Майкл Кук у Mercatornet. Кук вказує на опубліковану минулого місяця у Frontiers in Psychology, провідному рецензійному журналі, статтю про п’ятирічне дослідження, в якому аналізувалися дані, зібрані аналітичним центром ЛГБТ у Каліфорнії. Це дослідження було першим довгостроковим вивченням здоров’я та благополуччя трьох поколінь американських лесбіянок, геїв та бісексуалів. Його автор, соціолог Пол Саллінз, дійшов висновку, що «навіть для людей, для яких SOCE не були ефективним, не існує помітного психосоціального ризику».
Проблемність
Порівнюючи людей, які пройшли «конверсійну терапію», з ЛГБ, які не пройшли SOCE, Саллінз виявив, що «ймовірність того, що ті, хто пройшов SOCE, будуть відчувати психологічний стрес або погіршення психічного здоров’я, зловживати психоактивними речовинами чи алкоголем, навмисно завдавати собі шкоди або думати про самогубство, планувати, збиратися або намагатися вчинити самогубство, не вища, ніж у тих, хто не пройшов SOCE».
Саллінз зазначив, що в дослідженнях, в яких повідомлялося про шкоду внаслідок SOCE, зокрема про загострення суїцидальності, не змогли показати різницю між суїцидальною поведінкою до і після SOCE. Зрештою, зауважив він, той, хто звернувся по допомогу терапією, вже перебував у проблемному стані.
Його власне дослідження, що спиралося на дані 1518 осіб, які ідентифікували себе як ЛГБ в опитуванні Gallup, проведеному серед 350 000 дорослих американців, показало, що їхня суїцидальна поведінка викликала набагато більше занепокоєння до SOCE (що, ймовірно, і спонукало їх звернутися по терапію), але не після.
Люди, які пройшли SOCE, були менш схильні до самогубства, сказав він. Терапія SOCE не сприяла підвищенню суїцидальності; радше навпаки: ті, хто відчував підвищену суїцидальність, шукали SOCE. Це, своєю чергою, значно знижувало суїцидальність, особливо перші спроби самогубства. Заборона конверсійної терапії позбавить сексуальні меншини важливого ресурсу для зниження суїцидальності, зробив висновок Саллінз, і може призвести до збільшення кількості самогубств, а не до зменшення.
Чи не є ця заборона відмовою в основних правах людини — свободі совісті, свободі віросповідання, свободі слова та свободі вибору лікування, — прирікаючи людей на спосіб життя, який вони, можливо, хочуть покинути?
Це трагічно.
До наступного тижня,
