Знайома всім різдвяна історія цього року звучала особливо актуально, викликаючи асоціації з нинішніми медійними заголовками.
Уривки, які читали чи декламували діти у різдвяних виставах і дорослі під час святкових богослужінь чи ходи різдвяних вертепів вулицями міських кварталів, нагадували нам, що немовля Ісус також мусив тікати зі своїми батьками, рятуючись від кровожерливих намірів безжального правителя. Як і мільйони людей по всьому світу сьогодні.
Кожного разу, коли я читав 2-й розділ Євангелія від Луки, слово «Сирія» постійно впадало мені в очі: «Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній» (вірш 2). Раніше я не пов’язував історію народження Ісуса з Сирією. Як намісник, Квіріній відповідав за оцінку провінції Юдея з метою оподаткування. Таким був контекст надзвичайно важкої подорожі Йосипа та вагітної Марії до Віфлеєму. Указ надійшов з Дамаску.
Цього тижня сирійські віряни – члени однієї з найстаріших християнських общин у світі – святкували Різдво з почуттям страху і надії , адже сам сирійський диктатор втік. Їхній страх перед минулим ісламістських повстанців, які зараз контролюють країну, змішувався з надією на те, що HTS (Tahrir al-Sham, сунітська ісламістська політична і воєнізована організація – прим. пер.) дотримається своєї обіцянки поважати різні релігійні традиції.
Справедливість?
Розповідь Матвія про «вигублення немовлят» (Мтв. 2:16-18), однак, зазвичай не входить до наших різдвяних оповідей. Вона порушує теплу, гармонійну і мирну атмосферу, яку ми намагаємося створити. Проте ця історія шанобливо згадується цими вихідними в літургіях православних, католицьких, лютеранських та англіканських церков. Жахливі деталі варварської розправи тирана, який відчайдушно намагався втриматися при владі та усунути потенційного конкурента, відображають нинішні реалії 365 мільйонів християн по всьому світу, які, за словами організації Open Doors, стикаються з «високим рівнем переслідувань і дискримінації»
Ця моторошна історія нагадала мені глузування футбольних фанатів «Маккабі» з палестинців (та їх прихильників) на вулицях Амстердама, всього за кілька сотень метрів від нашого помешкання: «У Газі не залишилося дітей!». Безжальна політика Нетаньяху щодо Гази була, своєю чергою, реакцією на жахливу криваву бійню, влаштовану ХАМАСом 7 жовтня. Проте, як запитує ізраїльський письменник Девід Гроссман, як можуть ті, хто вірить, що люди створені за образом і подобою Божою, плюндрувати цей образ? Лауреат Букерівської премії попереджає, що ізраїльський прем’єр-міністр, відчайдушно намагаючись уникнути в’язниці, веде свою країну до диктатури в оточенні тих, «хто називає зло добром, а добро злом».
Світ багато чого очікує від єврейського народу, який подарував людству етику справедливості. Але сьогодні, стверджує Гроссман, «справжня битва відбувається не між арабами і євреями, а між тими – з обох сторін, – хто прагне жити в мирному, справедливому партнерстві, і тими – з обох сторін, – хто живиться ненавистю і насильством».
Мир?
Після двох тисячоліть безперервних воєн і чуток про війни ми можемо піддатися спокусі бути цинічним щодо згадок про мир у пісні Захарії («…спрямувати наші ноги на дорогу миру!», Луки 1:79) і гімні ангелів («…на землі – мир в людях доброї волі!», Луки 2:14). Проте, незважаючи на всі звинувачення «релігії» у війнах і чварах, вплив вчення Віфлеємського немовляти про любов до Бога і ближнього не має собі рівних: Червоний Хрест, Женевська конвенція, європейське примирення та інтеграція є конкретними прикладами цього.
Пророцтво Захарії «нас відвідає Схід з висоти, освітити тих, які перебувають у темряві та в смертній тіні, й спрямувати наші ноги на дорогу миру!» (Луки 1:78,79) спонукає мене думати про українців. Вони живуть у темряві, їхні об’єкти енергетичної інфраструктури постійно зазнають атак з боку безжального деспота, який відчайдушно чіпляється за владу. Цей князь темряви також тримає в темряві свій власний народ.
Для українців життя в тіні смерті почалося не в лютому 2022 року. Коли вони взяли на себе відповідальність за власне життя, ідентичність і майбутнє, здійснивши Помаранчеву революцію 2005 року і Революцію Гідності 2014 року, кремлівський ірод зрозумів, що не може миритися з тим, що Україна успішно формує цінності свободи, солідарності, рівності, толерантності й миру. Це з часом зруйнує його власний картковий будиночок – можливо, одного дня так само раптово, як це сталося з його сирійським протеже.
Ми продовжуємо повторювати в молитві ці слова з пісні Марії:
«Він показав силу руки Своєї, розсіяв гордих думками сердець їхніх, скинув сильних з престолів і підняв покірних». (Луки 1:51-53)
До наступного тижня,
