Чому ми, християни, як правило, не ставимося більш позитивно до життя? до майбутнього? до людей, які відрізняються від нас? Якщо ми віримо в суверенного Бога, який реалізує свої цілі в історії, чому ми так швидко приймаємо похмурі сценарії останнього часу або навіть теорії змови, що множаться в наші дні завдяки соціальним мережам?
Під час онлайн-лекцій, які я читав минулого тижня студентам семінарії в Бельгії, я навів два приклади того, як і ми, і наші попередники абсолютно неправильно сприйняли те, що відбувалося. Одним з них була Перша Всесвітня місіонерська конференція, яка проходила в Единбурзі в 1910 році. Більшість, якщо не всі делегати, змирилася з ймовірністю того, що Африка стане переважно мусульманською протягом останнього століття.
Звичайно, кількість мусульман, що живуть в країнах Африки на південь від Сахари, зросла з близько одинадцяти мільйонів у 1900 році до близько 234 мільйонів у 2010 році. Однак ріст християнства був ще швидшим, збільшившись більш ніж у сімдесят разів з семи мільйонів до понад 600 мільйонів сьогодні. Шістсот мільйонів! Це більше, ніж все населення Європейського Союзу. (Див. World Christian Database).
Інший приклад, яким я поділився зі студентами, – період «холодної війни», коли марксизм широко розглядався як ідеологія антихриста, що домінуватиме в світі. Я виріс в ту епоху, коли книга Хела Ліндсея «The Late Great Planet Earth» («Колишня велика планета Земля») розійшлася мільйонними накладами, переконуючи величезну кількість християн у тому, що ми живемо в останні часи, і все ставатиме дедалі гірше. Комунізм буде з нами повік-віки, амінь.
Драматичні події 1989 року показали, що все це не так. «Лейпцігське диво», про яке я писав нещодавно, і перемога істини над брехнею допомогли нам наважитися повірити в «майбутню велику планету Земля».
Блукання в темряві
Проте COVID, зміна клімату, обезголовлення терористів, сфабриковані новини, демократичні системи, які розвалюються, поляризовані суспільства, теорії змови щодо вакцин і чіпів і соціальні мережі з їхніми алгоритмами, що викликають залежність, змушують багатьох з нас знову блукати в темряві.
З усіх людей саме християни мають підстави для надії. Однак іноді найбільш обнадійливі погляди виходять з нехристиянських джерел. Анна Франк, єврейська дівчинка-підліток, яка під час Другої світової війни, ховаючись у своєму сховищі в Амстердамі, вела щоденник до самісінького останнього дня перед арештом, коли її схопили, щоб відправити в газову камеру, написала: «Дивно, що я ще зберегла якісь очікування, хоча вони й здаються абсурдними та нездійсненними. Але я зберегла їх незважаючи ні на що, бо як і раніше вірю в людську доброту».
Голландський журналіст Рутгер Брегман переконливо аргументує це твердження в своєму бестселері «Людство» (оригінальна назва голландською мовою буквально перекладається як «Більшість людей порядні»). Чи був правий Томас Гоббс, коли стверджував у «Левіафані», що груба людська природа жорстока, егоїстична, насильницька і лякає? Численні автори розширили його точку зору на те, що люди були раціональними, корисливими особистостями, від Вільяма Голдінга у «Володарі мух» до Річарда Докінза в «Егоїстичному гені». Проте ідеї цих авторів були дискредитовані в останні роки, каже Брегман, чия реальна історія шести тонганських підлітків, які прожили шістнадцять місяців на безлюдному острові в Тихому океані, продемонструвала солідарність, мужність і надію, на відміну від вигаданої «класики» Голдінга.
Ця та багато інших історій, розказаних Брегманом, підтримують ідею Жан-Жака Руссо, яка полягає в тому, що люди в основному хороші, миролюбні та схильні до співпраці істоти. Тут криється коріння напруженості, яку ми спостерігаємо сьогодні всюди, між консерваторами і прогресистами, реалістами та ідеалістами. З теологічної точки зору, це вікова суперечність між Августином («ми грішимо, бо ми грішники») і Пелагієм («ми грішники, бо грішимо»).
Благодать і добро
Протягом п’ятнадцяти століть теологам не вдалося вирішити повністю цю розбіжність у поглядах. Західне богослов’я, як правило, наслідувало Августина, тоді як ідеї Пелагія більше знаходили відгук у східних богословів, таких як Оріген і Златоуст. Кельтське християнство, поширення якого через Ірландію і Британію ми простежили разом зі студентами, відображало більше східних рис, ніж західних, більше Івана, ніж Павла; благодать була дана Богом, щоб звільнити добро, закладене в серце життя. Після того, як кельтська церква була асимільована католицькою церквою на синоді Вітбі в 664 році, велика частина багатої кельтської спадщини, на жаль, була втрачена для заходу.
Теза Брегмана – це виклик для нас, християн, знову замислитися про людську природу. Як і твердження шведського професора Ганса Рослінга (про якого я писав раніше), що людське суспільство ніколи не було в кращій формі, ніж зараз.
І Брегман, і Рослінг вказують на ведмежу послугу з боку ЗМІ, котру Брегман порівнює з наркотиком, що викликає над-залежність, яка стає причиною «неправильного сприйняття ризику, неспокою, погіршення настрою, набутої безпорадності, зневажливого і ворожого ставлення до інших». Новини вносять у наше життя ненормальне, посилюючи негативне, налаштовуючи нас на погане.
У наші дні бурхливої діяльності в соціальних мережах нам варто прислухатися до заклику Павла зосередити свої думки на тому, «що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали» (До Филип’ян 4:8)
До наступного тижня,
