У середу, 17 липня, минуло десять років з того дня, коли російська ракета ЗРК «Бук», запущена підтримуваними Росією бойовиками, збила над Україною літак Малайзійських авіаліній, що виконував рейс MH17, в результаті чого загинули 298 пасажирів і членів екіпажу. Серед загиблих було 80 дітей.
Біль, втрату, розгубленість і гнів, які переживають сім’ї і друзі 196 загиблих голландців, широка громадськість Нідерландів відчула, переглянувши цього тижня чотири вражаючих і похмурих документальних телевізійних фільми. Глядачі почули, як колишній і чинний прем’єр-міністри Нідерландів Марк Рютте і Дік Схоф, тодішній Національний координатор з питань безпеки і боротьби з тероризмом, розповіли про інтенсивну дипломатичну роботу, спрямовану на те, щоб дозволити групам пошуку та розслідування потрапити до небезпечної зони бойових дій.
Місцеві українці розповідають про важку емоційну травму, яку вони отримали, спостерігаючи, як людські тіла та частини тіл градом падають з неба на поля кукурудзи та соняшника на сході Донецької області України.
Окрім голландців, жертвами стали громадяни чотирнадцяти країн: Малайзії, Індонезії, Великої Британії, Бельгії, Німеччини, Філіппін, Канади, Нової Зеландії, В’єтнаму, Ізраїлю, Італії, Румунії, США та ПАР.
В результаті масштабної і складної міжнародної операції було знайдено і репатрійовано майже всі людські останки для проведення кропіткої і неймовірно болісної роботи з ідентифікації та зіставлення частин тіл. Було зібрано та повернуто до Нідерландів достатню кількість фрагментів літака, що дозволило реконструювати обшивку Boeing 777, необхідну для судового розслідування.
Поки Європейський суд з прав людини все ще розглядає справу, суд Нідерландів у 2022 році знайшов незаперечні докази того, що літак був збитий російською ракетною системою і що Москва здійснювала «загальний контроль» над силами сепаратистської «Донецької народної республіки» на сході України з травня 2014 року. Двоє росіян і один проросійськи налаштований українець були заочно засуджені до довічного ув’язнення за скоєння масового вбивства.
З самого початку звинувативши Україну у збитті літака, Кремль і далі заперечує свою відповідальність і відмовляється співпрацювати з міжнародним розслідуванням, перешкоджаючи притягненню винних до відповідальності.
17 липня 2014 року стало голландським 9 вересня. Того дня на одного мешканця Нідерландів припало більше загиблих, ніж на американця 11 вересня 2001 року. Ця трагедія, що закарбувалася в колективній пам’яті нації, яка протягом останніх поколінь майже не страждала від воєн, тероризму чи стихійних лих, стала приводом для першого з 1960-х років національного дня жалоби, який відзначається щороку 17 липня.
Монумент
«Національний монумент MH17» був створений на захід від аеропорту Схіпгол, звідки літак вилетів до Куала-Лумпура. Місце пам’ятника оточене меморіальним парком з 298 дерев, по одному на честь кожної жертви, висаджених у формі зеленої пам’ятної стрічки. Довкола дерев – кільце соняшників, що осяйно квітне у липні золотистим цвітом, нагадуючи про соняшникові поля на сході України.
Центральним елементом меморіалу є відполірований металевий еліпс, на якому викарбувані імена всіх жертв. Окремо імена також викарбувані на табличках на кожному дереві, і щопонеділка невелика армія волонтерів приходить сюди, щоб відполірувати таблички, підстригти траву та підрівняти краї газонів.
У середу відбулася загальнонаціональна церемонія вшанування пам’яті, що транслювалася по національному телебаченню. На ній були присутні 1500 осіб, серед яких члени сімей загиблих, король Віллем-Александр, Марк Рютте, Дік Схуф та представники інших країн, громадяни яких стали жертвами трагедії. Впродовж емоційної півгодинної церемонії родичі, сім’я за сім’єю, виходили вперед, зачитуючи імена загиблих. Церемонія завершилася двохвилинним мовчанням.
Проте…
Хоч би якою трагедією були ці смерті, збиття MH17 стало передвісником набагато гірших подій. Кількість загиблих і поранених як з українського, так і з російського боку з моменту вторгнення Росії затьмарює ці 298 імен, увічнених на пам’ятному знаку.
П’ять місяців тому, у день, коли з моменту російського вторгнення минуло рівно два роки, президент Зеленський підтвердив, що під час конфлікту загинули 31 000 українських солдатів. За американськими оцінками, кількість загиблих перевищує цю цифру більш ніж удвічі.
Інстинктивно ми не хочемо думати про значення таких цифр. Проте ми повинні зупинитися і замислитися над руйнівним впливом на життя тисяч, фактично мільйонів, українських дружин, чоловіків, дітей, батьків і матерів, близьких і друзів. Якось під час відвідин Києва я побачив на стіні Михайлівського монастиря тисячі фотографій солдатів, полеглих на східному фронті, кожна з яких представляла низку розбитих сердець їхніх рідних і близьких.
Ще жахливішими є російські втрати. Перший рік війни в Україні приніс у 35 разів більше смертей, ніж у Афганістані. Втрати непропорційно великі у найвіддаленіших від Москви регіонах. Лише за останні два місяці загинуло близько 70 000 російських солдатів – по 1000 в день! Бездушно нехтуючи життям власних громадян, влада застосовує варварську тактику «м’ясних штурмів», проводячи масовані піхотні атаки в стилі Першої світової війни, щоб придушити оборону українців чисельністю.
Все це підкреслює непристойність політиків по обидва боки Атлантики, які закликають припинити підтримку України під облудною маскою миру.
До наступного тижня,
