Одне з найдраматичніших протистоянь духовної та військової сили в історії зображена на цій фресці у Ватикані, виконаній на замовлення художником епохи Відродження Рафаелем.
У 452 році н. е. римський імператор Валентиніан III відрядив папу Лева I на переговори з Аттілою Гунном поблизу Мантуї на півночі Італії. Рим охопила велика паніка: Аттіла і його непереможна армія рухалися на південь, залишаючи за собою спустошену місцевість.
Рафаель написав цей момент, зобразивши Лева у конічній потрійній короні («трірегнум» був введений століттями пізніше). Аттіла (ймовірно, фігура в центрі, у червоному плащі та у шоломі з пір’ям) зляканий видіннями покровителів Риму, святих Петра і Павла, зображених у повітрі, що з мечами закликають його не чіпати місто.
Чи то це видіння переконало Аттілу відступити, чи спокійна впевненість і сила духу Лева, але Вічне місто було врятоване від руйнування. Ця зустріч закріпила за Левом репутацію захисника цивілізації та віри і дала йому визнання як Лева Великого.
Репродукція фрески Рафаеля прикрашає обкладинку опублікованої понад тридцять років тому видатної книжки про дипломатію та миротворчість «Релігія: відсутній вимір державного управління» («Religion: the missing dimension of statecraft») Цього тижня я мав честь поспілкуватися з доктором Дугласом Джонстоном, рушійною силою проекту цієї книжки та його співавтором, у рамках випуску «Шуманських бесід» цього місяця (Schuman Talk).
Я відкрив для себе цю книгу незабаром після її виходу в світ як одне з небагатьох джерел англійською мовою, що розповідає про післявоєнне примирення між Францією та Німеччиною за участю Робера Шумана, Конрада Аденауера та Франка Бухмана. Однак я ніколи не звертав уваги на ілюстрацію на обкладинці, а також на її стосунок до теми книжки, аж доки не почав готуватися до цього інтерв’ю.
Упередження Просвітництва
Д-р Джонстон та його співавтори наводять приклади з Європи, Центральної Америки, Азії та Африки, щоб показати, як релігія відігравала вирішальну роль у багатьох міжнародних конфліктах. Проте в більшості випадків дипломатія або ігнорувала, або неправильно розуміла її роль. У своїй передмові колишній президент Джиммі Картер зазначив, що ця книжка є «викликом для дипломатів і політиків, релігійних діячів і мирян, аналітиків і науковців». Адже «просвітницькі упередження» породили тенденцію «відокремлювати політичне життя від духовного (та) ігнорувати важливий аспект міжнародних відносин, який може бути потужним інструментом у переговорах».
Суворе розмежування церкви і держави в Америці позбавило багатьох усвідомлення того факту, що значна частина решти (незахідного) світу не функціонує на подібних засадах. Для понад вісімдесяти відсотків населення світу релігія була важливою частиною соціального і політичного життя. Наприклад, американські фахівці з питань зовнішньої політики часто були недостатньо підготовлені для вирішення ситуацій, пов’язаних з іншими державами, де імперативи релігійної доктрини тісно перепліталися з політичними та економічними.
Іноді це призводило до необґрунтованих політичних рішень, пише д-р Джонстон, особливо у відносинах США з країнами Близького Сходу. «Ми також неналежно оцінюємо можливості для змін, які існують, коли до сторін, що беруть участь у конфлікті, можна апелювати на основі спільних духовних переконань або цінностей. За належних умов сторони можуть діяти на більш високому рівні довіри, ніж це було б можливо в сфері реальної політики».
Ця книжка, а також Міжнародний центр релігії та дипломатії, заснований ним у 1998 році, зробили доктора Джонстона визнаним «батьком дипломатії на основі віри». Він був наймолодшим офіцером військово-морського флоту (у віці 27 років), який отримав право командувати атомним підводним човном, обіймав посаду заступника помічника міністра військово-морського флоту та здобув докторський ступінь з політології у Гарвардському університеті. Він брав участь у миротворчій діяльності в багатьох гарячих точках, зокрема в Судані, Кашмірі, Пакистані, Афганістані, Ірані, Сирії, Ємені, Колумбії та Саудівській Аравії.
Перші реагувальники
Даґ, як він воліє щоб до нього зверталися, зараз також зосереджений на Україні, де релігійні діячі та громадські лідери часто виступають першими реагувальниками: перетворюють церкви та мечеті на притулки, організовують розподіл продуктів харчування на місцях, очолюють групи допомоги постраждалим та підтримують культурну згуртованість. Однак ці люди, незважаючи на свій вплив, здебільшого діють ізольовано, перебуваючи на периферії офіційних політичних та миротворчих процесів.
Через таку роздробленість національні зусилля з відновлення, на його думку, позбавлені безпосередньої участі гідних довіри передових діячів. Активізація громадського та морального лідерства України робить місцевих активістів важливими архітекторами гуманітарної діяльності та відновлення суспільства.
Сьогодні, коли Україна переживає непевний геополітичний момент, лідери релігійних та громадських організацій можуть відігравати стратегічно важливу роль. Як посередники, захисники та ті, що сприяють зціленню, вони можуть стати важливою противагою політичній безвиході та соціальному виснаженню. Даґ вважає, що в наступному році релігійні та громадські діячі відіграватимуть вирішальну роль у сприянні переговорам, підтримці солідарності спільнот і підготовці громад до зцілення та компромісу, необхідних для досягнення миру.
Хоч би в якому напрямку розвивався конфлікт, їхня взаємодія залишатиметься надзвичайно важливою для запобігання подальшій роздробленості, а також у допомозі переміщеним сім’ям та у підтримці надії та стійкості українського народу.
Дивіться інтерв’ю тут
До наступного тижня,
