(Додатковий випуск «Щотижневого слова», другий із серії чотирьох про вкрадену історію України)
За будь-якими мірками Голодомор є одним із найжахливіших злочинів 20-го століття. У 1932-1933 роках від штучного голоду, організованого сталінським радянським режимом, загинуло від 3,5 до 5 мільйонів українців.
Він не був результатом посухи чи економічної безгосподарності – це була зброя. Саме слово «Голодомор», яке поєднує в собі українські слова «голод» і « морити», моторошно і точно відображає те, що відбувалося на родючих землях України: масовий голод, створений для того, щоб зламати дух нації.
Колективізація і спротив
Наприкінці 1920-х років Сталін розпочав кампанію примусової колективізації, спрямовану на об’єднання приватних господарств у державні колективи по всьому Радянському Союзу. Україна, відома як «житниця Європи», займала центральне місце в цьому плані. Але реалізація його була проблематичною. Українські селяни чинили шалений опір передачі державі своєї землі, худоби та засобів до існування. Їхній опір був не лише економічним – він був культурним і національним. Здобувши на короткий період незалежність після 1917 року багато українців чіплялися за свою мову, традиції та місцеву автономію.
Сталін розцінив цей виклик не просто як непокору, а як зраду. Вирішивши знищити український націоналізм і будь-яку загрозу сепаратизму, він вирішив зламати волю українського народу – не зброєю, а голодом.
Голод як зброя
Голодомор став результатом продуманої політики:
- Квоти заготівель зерна були неймовірно високими. Коли села не могли їх виконати, застосовувалися каральні заходи.
- Громади, занесені до чорних списків, були відрізані від усіх джерел постачання – ні їжі, ні торгівлі, ні допомоги. Вони стали островами голоду.
- Було запроваджено внутрішні паспорти, які забороняли селянам тікати з голодних зон. Тих, хто робив спроби втечі, заарештовували або розвертали на кордонах.
- Бригади з конфіскації продовольства обібрали села, вилучаючи не лише зерно, але й картоплю, овочі, навіть насіння, призначене для майбутньої посівної.
Діти помирали біля порожніх комор. Люди в сім’ях почали їсти траву, кору і, зрештою, що немислимо, одне одного. З’являлися повідомлення про канібалізм, коли цілі села занурювалися в тишу і смерть.
Це не було безгосподарністю. Це був геноцид.
Брехня, цензура і замовчування
Що робить Голодомор особливо моторошним, так це не лише масштаби страждань, але й ретельно спланована радянська кампанія з їх приховування. Цензура була абсолютною. Такі слова, як «голод», були заборонені в газетах. Розмови про це могли призвести до ув’язнення або розстрілу.
Тим часом радянські чиновники вихвалялися рекордними врожаями та експортували зерно на Захід. Іноземні кореспонденти, такі як Волтер Дюранті* з The New York Times, повторювали офіційну лінію, применшуючи повідомлення про голод і розхвалюючи успіхи Сталіна. Дюранті навіть отримав Пулітцерівську премію – цей факт і сьогодні викликає запеклі суперечки.
Західні уряди, які прагнули дипломатичної взаємодії з СРСР, здебільшого дивилися на це крізь пальці. Вони знали, але нічого не робили.
Діаспора не дає правді померти
У той час як СРСР ховав правду, українські громади за кордоном не давали їй померти. Ті, хто вижив, емігрувавши до Канади, США та Європи, почали говорити про це. У 1950-60-х роках були зібрані свідчення, записані спогади та посіяні зерна історичної пам’яті.
У 1983 році 50-ті роковини Голодомору були відзначені протестами та пам’ятними акціями по всьому Заходу. Книга британського історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи» стала знаковою працею, яка задокументувала політичне коріння голоду. Проте Радянський Союз усе заперечував.
Лише у 1991 році, після здобуття Україною незалежності, правда була офіційно визнана. Україна оголосила Голодомор геноцидом і почала відновлювати національну пам’ять, яка довгий час придушувалася.
Визнання та заперечення сьогодні
Сьогодні понад 30 країн світу визнають Голодомор геноцидом, зокрема Канада, Австралія та більшість країн Східної Європи. Але Росія продовжує його заперечувати. Офіційна позиція Москви полягає в тому, що «всі радянські народи постраждали» під час колективізації, а голод представляється як трагічний, але ненавмисний наслідок модернізації.
Путінський режим, глибоко зацікавлений у відновленні неорадянського наративу, активно применшує факт Голодомору. За допомогою дезінформації, історичного ревізіонізму та прославляння Сталіна Кремль прагне знову розмити історичну правду – так само, як сьогодні він веде жорстоку війну проти України.
Чому пам’ятати Голодомор важливо
Голодомор – це не просто історичний епізод, це жива рана. Він демонструє, як голод можна використовувати як політичну зброю. Він розкриває жахливу ефективність авторитарного контролю, коли пам’ять, правда та ідентичність придушуються. І показує, що боротьба України за суверенітет і свободу сьогодні має таке глибоке коріння в травмі її минулого.
Пам’ятати про Голодомор – це не просто вшановувати пам’ять загиблих, це протистояти знищенню історії. Це означає протистояти брехні правдою, імперському пануванню – історичною точністю та стверджувати, що жодне страждання народу не повинно бути поховане під пропагандою.
У наш час, коли поширюється дезінформація та відроджується авторитаризм, пам’ять про Голодомор є актом сумління. Це нагадує нам, що стоїть на кону, коли заперечується правда, і чому справедливість і пам’ять повинні йти пліч-о-пліч.
Забути – означає ризикувати повторенням.
Пам’ятати – означає чинити опір.
Фільм «Містер Джонс» режисерки Аґнєшки Голланд розповідає історію валлійського журналіста Ґарета Джонса, який викрив Голодомор – штучний голод в Україні у 1930-х роках. Фільм розповідає про подорож Джонса до Радянського Союзу, де він стає свідком руйнівних наслідків радянської політики і намагається донести світові правду, незважаючи на спроби приховати цю інформацію.
До наступного тижня,
