Пам’ятаєте пережитий рівно два роки тому шок і відчуття жаху, коли ми прокинулися і почули новину про те, що Путін мобілізував свою армію і вторгся в Україну?
Мало хто з нас уявляв, що український опір страхітливій могутності російської армії триватиме довго. У пам’яті зринули спогади про німецьке вторгнення до Нідерландів у 1940 році, коли набагато чисельніша голландська армія чинила опір протягом чотирьох днів і капітулювала 14 травня, одразу після того, як безжальний бліцкриг Гітлера зруйнував історичне серце Роттердама.
Згадався також мій останній візит на Майдан Незалежності в Києві, що відбувся шість років тому. Майдан – серце Революції Гідності 2013-14 років, яка повалила маріонеткового президента Кремля Віктора Януковича. Прогулюючись між інформаційними стендами та скульптурами, встановленими на площі в пам’ять про доленосні та смертельно небезпечні події тих днів, я усвідомив незавершеність драми, що розігрується на історичному кордоні між Сходом і Заходом драма.
Тоді я писав про Україну, яка балансує між двома долями: Майдан представляє обнадійливе майбутнє, в якому діяльна церква та обізнана і прихильна Європа можуть відігравати вирішальну роль; але на задньому плані зачаїлася похмура альтернатива: васальна Україна з церквою, що віддає шану Путіну, який позиціонує себе як «поборник віри».
Нова ментальність
Пригадую, я не хотів продовжувати роздуми в тому напрямку. На що готовий Путін, якщо демократичний експеримент на його південному кордоні буде і далі розвиватися і процвітати? Він знав, що це підірве його власне авторитарне правління серед російського народу. Стоячи серед скульптур, я почав бачити значення цієї боротьби для майбутнього всієї Європи, як на сході, так і на заході. Тут зароджувалося щось нове. Те, що дехто почав називати homo maidanus , витісняло рабський менталітет homo sovieticus. Протести на Майдані виявили нову українську ментальність, яка більше не була покірною свавільній владі, не була готовою підтримувати статус-кво чи жити у брехні. Homo maidanus наполягав на громадянських і релігійних свободах. Майдан став символом свободи.
Оглядаючи простору площу, я намагався уявити собі сцену 9 травня 2004 року, коли гурт, у якому грали двоє моїх синів, отримав запрошення від посольства Нідерландів у Києві зіграти для 50 000 українців, які зібралися на Майдані, щоб відсвяткувати День Європи. Навряд чи хтось із голландців міг би сказати вам, коли і що таке День Європи, але 50 000 українців знали, що він знаменує собою процес європейської інтеграції та символізує свободу, справедливість і верховенство права – їхнє омріяне майбутнє у складі Європейського Союзу!
Того дня я усвідомив, що те, що відтоді відбуватиметься в Україні, матиме величезні наслідки для всієї Євразії: Моравії, Грузії, Вірменії, Білорусі та самої Росії.
Друге дихання
Сьогодні, два роки по тому, ми озираємося назад із дуже змішаними емоціями. Ми захоплюємося героїчною, черчиллівською відповіддю президента України як на російську загрозу, так і на пропозиції Заходу щодо безпечної евакуації. Його рішуча відсіч надихнула його народ. Ми не могли повірити в наступні повідомлення про кілометрові колони російських танків, яких зупинили невеликі мобільні військові загони на квадроциклах; а пізніше про російські війська, що рятувалися втечею, кидаючи зброю і техніку.
Але зараз, здається, настає втома від війни – серед солдатів, українського населення в цілому, а також серед західних країн, чиї лідери пообіцяли підтримувати Україну «стільки, скільки буде потрібно». Слова не завжди підкріплюються справами. У тих, хто перебуває на фронті, мало боєприпасів, щоб стримувати орди гарматного м’яса, яких Путін бездушно посилає на смерть заради нових завоювань. За цілий рік лінія фронту майже не змінилася. Надії на український прорив до Криму наштовхнулися на міцні лінії оборони.
Як і псалмоспівець, ми підносимо до неба свій зойк: «Доки, Господи?». «Доки мій ворог буде величатися наді мною?» (Псалом13). Не дай Боже, щоб це тривало стільки ж часу, скільки повстання голландців проти іспанців (80-річна війна 1568-1648 років), спричинене, як вони розуміли, біблійним велінням піднятися й повалити тиранію.
Проте, якщо поглянути на нинішню боротьбу України в ширшій історичній перспективі, то вона перегукується з голландським досвідом, який частково надихнув Американську революцію. Це також незавершена справа Другої світової війни: подолання фатального поділу повоєнної Європи, про який домовилися Рузвельт і Сталін у Ялті. Європейська інтеграція, що почалася з Плану Шумана в 1950 році, поширилася із заходу до Центральної та Східної Європи, коли комунізм зазнав краху, ставши каталізатором другої фази здобуття свободи. Боротьба України представляє третю фазу визволення Європи. Її результат не можна сприймати як належне.
Зрештою, псалмоспівець заохочує своїх читачів не покладати надію на колісниці та коней, танки і безпілотники, коли підсумовує: «Тож я покладаю надію на Твоє милосердя. Моє серце радітиме Твоїм спасінням».
До наступного тижня,
