Якою стає теологія, коли «послана церква» виходить з «церкви-зібрання» в суспільство: мікрорайон, конференц-зал, редакцію газети, залу суду, вітальню, лікарняну палату, студію, кінотеатр, мерію та на вуличну ходу?
Богослов’я для суспільства називається публічним богослов’ям і досліджує цілі Бога «для життя світу» (Івана 6:51). Воно передбачає, що ми «долучимося до роботи Бога в суспільному житті», про що говорив Алан Роксбург, закликаючи «долучитися до Бога в своєму мікрорайоні». Рання церква називала себе еклесією (що означає «публічне зібрання») і вважала себе публічною общиною, яка втілює в життя Божий соціальний порядок на благо народів.
Публічне богослов’я в цілому євангельські християни залишали без уваги. Джон Стотт, головний укладач знаменитого Лозаннського договору, написав про «піввікове нехтування» соціально-політичними аспектами Євангелія, маючи на думці період приблизно з 1920 по 1970 рік, коли захищав історичну біблійну віру від теологічного лібералізму, що протистоїть «соціальному Євангелію». Стотт визнав, що пів століття нехтування залишили нас далеко позаду в цій області.
Католики, навпаки, розробили наприкінці XIX століття соціальне вчення, що ґрунтується на біблійній істині про людство, створене за образом Бога. Це вчення сформувало отців європейського руху Робера Шумана, Конрада Аденауера та Альчиде Де Гаспері, а також рух християнської демократії.
Приблизно в той же час у реформатських колах Абрахам Кайпер започаткував у Нідерландах публічну теологію, спрямовану на «встановлення священних Божих приписів вдома, у школі та державі на благо людей».
Незважаючи на гордість за спадщину Вільяма Вілберфорса, відповідного за значенням кроку з боку євангельських християн не було. Натомість у нас було «пів століття нехтування». Тоді як панування Христа над усім життям було легко визнано, орієнтованість євангеліків на людину і особисті стосунки з Ісусом мала тенденцію витісняти соціальне бачення «якби всі навернулися до віри, то в суспільстві все налагодилося би само собою…»
Відсутність «папи»
Участь євангеліків у державних справах не супроводжувалася впорядкованою політичною рефлексією, якої дотримувалися католики та кайперіанці. Євангельські християни бувають усіх політичних мастей і кольорів. Що у нас спільного і що характеризує нас, то це те, що ми високо цінуємо авторитет Святого Письма в питаннях життя і віри. Однак різні інтерпретації та акценти можуть привести до різних політичних переконань: монархічних, республіканських, капіталістичних, соціалістичних, ліберальних, консервативних. Отже, не існує єдиної політичної позиції євангельських християн як такої. У світі євангеліків немає «папи», який проголошував би офіційну «ортодоксію».
Революційна книга Стотта Issues facing Christians today («Проблеми, з якими стикаються християни сьогодні»), видана в 1984 році, познайомила багатьох з біблійним мисленням щодо суспільства, миротворчості, довкілля, рівності, прав людини, расизму, роботи, сексуальності та багато іншого. Однак питання, якого він не торкнувся, поляризувало общини, церкви, сім’ї і навіть шлюби по всій Великобританії, а цього тижня спровокувало заворушення в Північній Ірландії. Це питання об’єднання Європи.
Як євангельські християни, ми були помітно відсутні в конструктивній співпраці, спочатку у відновленні післявоєнної Європи, а останнім часом в еволюції цього історично унікального експерименту. Деякі порівнюють таку участь з «відновленням Вавилонської вежі», «фліртом з вавилонською блудницею» та «грою зі звіром» з Об’явлення. Такі вчення, популярні по обидва боки Атлантики, плекають популістські настрої серед євангельських християн.
Три відкриття
Тридцять років тому, коли я став лідером МзМ у Європі, я почав шукати духовних отців, з якими можна було би поговорити про те, що на серці у Бога щодо Європи. Я зробив три відкриття. Перше: дуже мало лідерів-євангеліків сприймали Європу не з позицій негативізму і фаталізму, притаманних більшості. Друге: багатий біблійний погляд на Європу можна почерпнути з католицьких джерел. Третє: сліпа пляма в світогляді євангеліків виникла внаслідок постійного звуження горизонту (незважаючи на наше «бачення глобальної місії»), що висловлено в приказці: «католики бачать ліси; протестанти бачать дерева; євангеліки бачать гілки».
Ось де мені потрібна ваша допомога!
Зараз я проводжу аспірантське дослідження ставлення євангеліків до Європейського Союзу і чинників, які його сформували. Чи не могли б ви заповнити анкету на цю тему, ґрунтуючись на своїх спостереженнях за поглядами євангельських християн, котрих ви знаєте: родичів, друзів, колег і знайомих? Які, на вашу думку, основні чинники, що формують ці погляди? Які ви знаєте офіційні програми навчання в Європі, завдяки яким у євангеліків формуються такі міркування і ставлення?
Відповісти на запитання анкети (англійською мовою) ви можете тут.
Наше дослідження ставлення євангельських християн до Європейського Союзу є конкретним прикладом того, як ми «долучаємося до роботи Бога в суспільному житті». Євангельська місіонерська публічна теологія підготує віруючих до того, щоб вони стали ключовими учасниками суспільного життя, сприяючи популяризації цілей Бога для людства і справедливості для всіх.
P.S. Якщо ви пропустили «Шуманські бесіди» з інтерв’ю з доктором Пітером Сондерсом про пандемію Covid, ви можете ознайомитися з його чудовим глобальним дослідженням за цим посиланням.
До наступного тижня,
