Чи має пожежа в таборі Морія, погроза Даунінг-стріт порушити норми міжнародного права і протести опозиції в Білорусі та Росії хвилювати нас як християн, рядових і лідерів? Чи ці питання тільки для політиків та експертів?
Так, мало хто з нас мають досвід або засоби, щоб діяти в коридорах влади. Але як віруючі ми повинні розуміти, як наш статус громадян «Царства Небесного» впливає на наше громадянство «на землі».
Християнство було нерозривно пов’язано з політикою протягом 2000 років. Біблія використовувалася для виправдання явно несправедливих режимів, як релігійних, так і світських. Але вона також джерело концепції справедливого і вільного суспільства, яка надихнула і обґрунтувала політичні ініціативи, серед яких шляхетні правління монархії, аристократії та демократії.
Разом з британським письменником Томом Холландом та індійським філософом Вішалом Мангалваді я сподівався дослідити роль християнства в розвитку сучасної демократії в нашому вересневому випуску «Шуманських бесід». Том був першим гостем «бесід» три місяці тому. Тоді він представив нам своє дивовижне відкриття: християнство справді було великою ідейною концепцією, яка сформувала західний світ. «Якщо ми риба в акваріумі, то вода, в якій ми плаваємо, – християнство», – цей вислів я чув від Тома не раз.
Перебільшення?
Тому я очікував, що він визнає вплив християнства на виникнення демократії, коли його попросять прокоментувати твердження Робера Шумана про те, що «демократія завдячує своїм існуванням християнству»; що «демократія по суті своїй євангелічна, оскільки її рушійною силою є любов»; і що «демократія буде християнською або її не буде взагалі; антихристиянська демократія була б пародією на демократію, що потонула в тиранії або анархії ».
Натомість Том сказав, що, на його думку, Шуман перебільшує. За його словами, очевидно, що демократія прийшла від греків. Хоча ідея про те, що кожен повинен мати право голосу, дійсно виникла з християнських принципів, було помилкою думати, що ця політична програма була тим, чого вчило християнство. Християнство підтримувало й інші форми правління.
Вішал після того першого виступу в прямому ефірі у Facebook відповів твердженням: «Шуман правий; Том помиляється».
Це призвело до діалогу між Томом і Вішалом минулого тижня, який я сподівався звести до спільного знаменника. Однак те, на чому ми закінчили, було далеко від порозуміння.
На мій погляд, ми залишили поза увагою вивчення впливів, що формували демократію протягом століть не тільки як систему правління, але як концепцію справедливого і процвітаючого суспільства. Хоча древні Афіни на короткий час стали першовідкривачами системи, яку називають «демократією», в якій чоловікам-власникам була надана колективна політична влада, безперервного розвитку цієї ідеї, що вела до сучасної демократії, не було.
Однак духовна спадщина демократії як концепції справедливого суспільства по-справжньому рівних і вільних громадян, в якому переважає соціальна відповідальність, а не особистий інтерес, і перекрита прірва між багатими й бідними, походить не з Афін, а від древніх пророків Ізраїля та їхньої месіанської надії на панування Божого shalom (миру). Рівність, гідність і святість життя, а отже і права людини можуть виникати тільки з розуміння того, що будь-яка людська істота, і кожен біженець в Морії зокрема, створена за образом триєдиного Бога, imago Dei.
Прото-демократичне
Це одкровення продовжилося аж до Нового Заповіту, коли Ісус проголосив те саме царство shalom, а Павло – що в Христі немає ні юдеїв, ні язичників, ні чоловіків, ні жінок … Койнонія, як спосіб життя ранньої церкви, була втіленням рівності, гідності та взаємної відповідальності, як і нові чернечі общини, що виникли у відповідь на компроміс константиніанскої церкви з її ієрархією, владою і багатством.
Католицькі прото-демократичні принципи були визнані в практиці бенедиктинців і домініканців, а також у конциліаризмі, який робить акцент на народне представництво та управління за згодою народу. Деякі навіть вважають єзуїтів контрреформації, Суареса і Белламіна зокрема, «основоположниками сучасної демократичної думки».
У 1384 році Джон Вікліфф написав у передмові до свого перекладу Біблії на англійську мову фразу, яку, як відомо, багато століть по тому підхопив Авраам Лінкольн:
«Біблія – для правління народу, народом і для народу».
Перехід цих прото-демократичних ідей з середньовіччя до сучасності простежувався у Лютера, Цвінглі, Кальвіна, Нокса, анабаптистів, гугенотів, квакерів, пуритан і багатьох інших аж до епохи Просвітництва, коли концепція свободи, рівності й братерства була відтята від своїх богословських коренів *.
* Три видатних письменники, які досліджували зародження сучасної демократії з давніх часів до середніх віків та епохи Відродження: французький католицький філософ Жак Маритен, чия книга «Християнство і демократія» (1944) мала вплив на мислення Шумана; американський теолог-реформатор Рейнхольд Нібур також у 1944 році написав напередодні перемоги союзників книгу «Діти світла і діти темряви»; південноафриканський професор Джон де Груші, який у своїй книзі 1995 року, також під заголовком «Християнство і демократія», назвав церкви Східної Німеччини та Південної Африки 1990-х років «повитухами» демократії.
Богословські основи справедливого, демократичного ладу, що базується на прагненні до загального блага, вкрай необхідні сьогодні, оскільки ліберальна концепція індивідуалістичних інтересів виявилася недостатньою. Необхідно відновити багату духовну спадщину демократії, перш ніж вона ще більше зануриться в анархію і тиранію.
До наступного тижня,
