Сьогодні мало хто знає ім’я Шарля Маліка. Ще менше знають, наскільки його діяльність допомогла сформувати післявоєнний міжнародний порядок, заснований на повазі до прав людини. І ще менше усвідомлюють, якою мірою щира християнська віра направляла кар’єру цього державного діяча світового масштабу як політика і дипломата, філософа і богослова.
А проте, у повоєнні роки ім’я Шарля Хабіба Маліка (1906-1987) постійно з’являлося на шпальтах світових газет як підписанта Статуту ООН, президента Генеральної Асамблеї, члена Ради безпеки, члена-засновника редакційного комітету Загальної декларації прав людини, доповідача, а згодом голови Комісії ООН з прав людини.
Минулого тижня я мав честь приймати у себе в «Шуманських бесідах» його сина. Правозахисник Хабіб Малік (1954 р.н.) є, як і його батько, доктором філософії Гарвардського університету, а також старшим науковим співробітником проекту «Філос» і працює в Інституті Шарля Маліка (Charles Malik Institute), який курирує інтелектуальну спадщину його батька.
Шарль Малік народився і виріс в Османській імперії, нині північний Ліван. Будучи грецьким православним «до нутра кісток», як висловився Хабіб, він ходив до протестантської середньої школи-інтернату, після – навчався в Американському університеті в Бейруті. Потім він здобув ступінь доктора філософії під керівництвом Альфреда Норта Вайтхеда в Гарварді і Мартіна Гайдеґґера в Німеччині.
Після Другої світової війни Малік став послом Лівану в США (1945-55 рр.) і міністром закордонних справ Лівану (1956-58 рр.), взяв участь в установчій конференції ООН в 1945 році та увійшов до складу новоствореної Комісії з прав людини. Його дипломатичні здібності як голови Генеральної Асамблеї ООН дозволили прийняти Загальну декларацію прав людини (ЗДПЛ) 10 грудня 1948 року. Сорок вісім країн проголосували «за», вісім утрималися, і жодна не проголосувала «проти».
Це сприймалося як диво з огляду на глобальну політичну ворожнечу під час блокади Берліна Радянським Союзом під керівництвом Сталіна (червень 1948 – травень 1949 рр.). Як зазначив Хабіб в інтерв’ю, перед початком холодної війни і перетворенням Китаю на комуністичний регіон був короткий проміжок часу, коли можна було досягти такого міжнародного консенсусу.
Вільні й рівні
Жахливість порушень прав людини під час війни зміцнили рішучість світових лідерів та науковців не допустити повторення подібних несправедливостей у таких масштабах. Формулювання Загальної декларації прав людини було частиною зусиль, спрямованих на створення універсального визнання ідеї прав людини як основи нового світового порядку. Її перша стаття проголошувала:
«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства».
Малік наполіг на включенні фрази, виділеної жирним шрифтом, щоб підкреслити центральне місце свободи совісті та вибору. Він закликав делегатів не дивитися через призму своїх ідеологій і повністю зосередитись на людській особистості. Він кинув виклик як комуністичній концепції колективізму, так і капіталістичному погляду на суспільство як на атомістичних індивідів, що прагнуть задоволення власних економічних інтересів.
Його вплив приписують двом конкретним статтям Загальної декларації прав людини. Стаття 16 стосується шлюбу та сім’ї, підтверджуючи право на шлюб (за вільною і повною згодою сторін, що одружуються), на створення сім’ї, а також на однакові права під час шлюбу та під час його розірвання. «Сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави».
Стаття 18 змусила саудитів утриматися під час голосування та продовжує викликати заперечення в мусульманському світі, де вона часто порушується: «Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів».
Рекордна кількість
Отримавши всесвітнє визнання за свою роль у прийнятті ЗДПЛ, він був удостоєний рекордної кількості почесних докторських ступенів – понад п’ятдесят – у провідних університетах світу. Малік дотримувався суворого особистого графіку читання Біблії, написав численні коментарі до Біблії та праць ранніх отців церкви. Він був активним членом Всесвітньої ради церков (1967-71), а також віце-президентом Об’єднаних біблійних товариств (1966-71).
У своїй програмній промові на відкритті Центру Біллі Грема у Вітонському коледжі він застеріг від протестантського антиінтелектуалізму, говорячи про «два завдання» – спасіння душі та спасіння розуму.
«Я не терплю самого лише благочестя, – говорив він, – я хочу найсуворішого інтелектуального виховання, я хочу досконалості розуму. Так само й одного лишень розуму не терплю – я хочу спасіння душі, хочу страху Господнього».
До наступного тижня,
