«Чи не цього часу Ти зробиш Ізраїль знову великим?»
Учні ставлять Ісусові це запитання в один із сорока днів між Воскресінням і Вознесінням, впродовж яких Він їм з’являвся, – саме цей період триває зараз за церковним календарем. Це запитання, записане Лукою в першому розділі книги Діянь апостолів, звучить після того, як Ісус звелів учням залишитись в Єрусалимі та чекати, поки вони не приймуть Святого Духа.
Вони не мали жодного уявлення про те, що це означатиме. Однак що вони дійсно хотіли знати, то це чи звільнить воскреслий Месія євреїв від їхніх огидних римських правителів. Чи зробить Він їхню націю знову великою? Чи означатиме це новий золотий вік для Ізраїлю? Безумовно, воскресіння Сина Давидового означало б воскресіння золотого віку Давидового царства! І слави Соломона!
Ісус, мабуть, закотив очі й подумав: «Після трьох років ви все ще не розумієте?!» Не намагайтеся вгадати Божий час, каже Він їм. Краще подивіться за межі Єрусалиму, за межі Юдеї та Самарії – аж до краю землі. Божий план не стосувався лише Ізраїлю від самого початку. Єрусалим мав стати відправною точкою, а не кінцевою метою.
Злиття Духа у П’ятидесятницю не одразу спричинило вибух місії, як ми могли би собі уявити. Уважно читаючи Євангеліє від Луки, ми дізнаємося, що навіть після отримання того, що ми тепер називаємо Великим Дорученням, протягом наступного десятиліття знадобилося ще кілька подій, які розширили світогляд учнів, що вирвало їх з їхньої етноцентричної ментальності «ми / вони», «юдеї / язичники».
На думку вчених, минуло від семи до десяти років, перш ніж Петро відвідав дім Корнилія, змінивши свої переконання після кількох надприродних втручань. Цей візит зазвичай датується приблизно 37-40 р.р. нашої ери. Там він був приголомшений, ставши свідком злиття Духа на необрізаних язичників (Дії 10). Тільки тоді він почав усвідомлювати, що Євангеліє і хрещення Духом однаково поширюються і на юдеїв, і на язичників. Але його непокоїло, як він пояснить це учням в Єрусалимі.
Затримана місія
Лише після того, що відбулося з Петром в Кесарії, невідомі євангелісти з північноафриканської Кирени (а не з Єрусалима) заснували в Антіохії першу в світі церкву з язичників. Минуло ціле десятиліття, перш ніж рання Церква почала серйозно ставитися до останніх настанов Ісуса проповідувати по всьому світу!
Іншими словами, єврейський націоналізм на ціле десятиліття затримав виконання Великого доручення ранньою церквою. Яка спокуса – думати, що Божий план полягає в тому, щоб зробити нашу націю великою! Як це відволікає від вселенської місії Церкви!
Ми живемо в час зростання націоналізму, який впливає на багатьох християн. Ультраправі партії в європейських та інших країнах приваблюють багатьох виборців-християн, часто тому, що обіцяють відновити втрачену юдейсько-християнську спадщину. Іноді ця підтримка набуває агресивної форми під назвою «християнський націоналізм». Прихильники християнського націоналізму вважають, що вони виявляють вірність, захищаючи роль Бога в суспільному житті або відстоюючи моральні цінності, які, на їхню думку, походять зі Святого Письма.
Християнський націоналізм – це політична ідеологія, яка змішує християнську ідентичність з національною. Він демонструє більше турботи про збереження власного «племені» та національної ідентичності, ніж про те, щоб ділитися Євангелієм з іншими етнічними групами. Бути «справжнім» громадянином означає бути (певного роду) християнином. В історії це набувало різних проявів. Вважалося, що хороший італієць чи австрієць повинен бути католиком. У багатьох православних країнах бути греком, росіянином, болгарином тощо означало бути православним.
Російський православний патріарший собор кольору хакі в Москві (фото вгорі), освячений у День Перемоги, 9 травня 2020 року, «на честь Воскресіння Христового і присвячений 75-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні, а також ратним подвигам російського народу у всіх війнах», є одним із крайніх проявів християнського націоналізму.
Сьогодні як у Великобританії, так і в США християнський націоналізм став значним політичним чинником, що приваблює виборців-християн . Хоча він запозичує християнську мову, він більше стосується політики і культури, ніж справжнього християнства, якого вчив Ісус. Коли віра стає інструментом націоналізму, кажуть критики, вона перестає бути вірою. І це підриває імператив місії.
Багатонаціональність
Християнство, в своїй основі, полягає у вірності Христу, а не будь-якій земній нації (Фил. 3:20). Ісус послідовно відкидав політичну владу і націоналізм («Царство Моє не від цього світу». Ів. 18:36:). Новозавітне бачення Церкви – багатонаціональність і глобальність, і воно не прив’язане до якоїсь однієї країни чи етнічної групи (Об. 7:9).
Цього тижня по всій Європі відбудуться урочистості з нагоди 80-ї річниці закінчення Другої світової війни, які нагадають нам про руйнування і біль, спричинені несамовитим націоналізмом.
У Варшаві на Форумі «Стан Європи» вечір п’ятниці ми присвятимо Декларації Шумана – промові Робера Шумана, виголошеній 9 травня 1950 року, рівно сімдесят п’ять років тому. Ця трихвилинна промова заклала фундамент для відбудови Європи на основі миру, співпраці та спільних цінностей, в дусі прощення і примирення.
Сьогодні, у світі, де зростає авторитаризм і націоналізм, ми повинні переосмислити і взяти за основу такі цінності, як рівність, солідарність, прагнення до спільного блага, взаємність, взаємозалежність, людська гідність та свобода. Ми повинні наново посвятити себе виконанню заповіді Ісуса любити Бога і ближнього та свідчити про Нього та Його істину всім народам.
P.S. Ви ще можете приєднатися до нас у Варшаві. Реєстрація завершується в середу, 7 травня, опівдні.
P.P.S. Цього місяця випуск «Шуманських бесід» (п’ятниця, 9 травня, 18.00) виходить рівно через сімдесят п’ять років після тієї самої промови Шумана, яка визначила все наше життя. Того ж вечора о 19.30 у варшавській лютеранській церкві Святої Трійці ми проведемо публічне святкування Декларації Шумана. О 18.00 у коротшому, ніж зазвичай, випуску «Шуманських бесід» я розповім про її значення тоді… і зараз. Це буде прев’ю до виступу, який я презентуватиму 15 травня на зустрічі в Європейському парламенті за участю 100 гостей і кількох депутатів Європарламенту. Переглянути випуск можна тут.
До наступного тижня,
