Зусилля Росії, спрямовані на знищення яскравої самобутності України та поглинення її путінським баченням «русского мира», включають в себе тотальний наступ на культуру, мову, історичні документи та мистецькі форми вираження української національної ідентичності.
Ракетні удари цілеспрямовано наносяться по галереях, бібліотеках, музеях і церквах. На сьогоднішній день частково або повністю зруйновано близько семисот церков. Історичні артефакти, книги і твори мистецтва викрадені або знищені, а будівлі, в яких вони зберігалися, зруйновані. Музейних працівників і бібліотекарів переслідують і викрадають заслані на окуповану територію спецпідрозділи.
Два тижні тому Одеський національний художній музей, об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з найбільшою колекцією творів мистецтв України та інших країн і регіонів, був пошкоджений російським ракетним ударом, «випадково» в день його 124-ї річниці.
На початку війни у Харкові в філію Центральної наукової бібліотеки Університету ім. Каразіна, де зберігаються рідкісні книги, видання та рукописи, влучила ракета, знищивши або пошкодивши понад 60 тисяч цінних видань. Бібліотека налічувала понад три мільйони примірників, у тому числі багато стародруків і рукописів. Російські окупаційні війська наказали облікувати та знищити всі книжки для шкільних бібліотек, видані після 1991 року, навіть дитячі книжки та казки. Їх замінили офіційно дозволеними матеріалами, привезеними з Російської Федерації.
ЮНЕСКО опублікувала довгий список культурних об’єктів, пошкоджених та/або зруйнованих під час вторгнення в Україну, що є порушенням прийнятої в 1954 році році Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту. І Україна, і Росія є підписантами цієї конвенції, розробленої для захисту культурної спадщини під час збройних конфліктів.
Кобзарі
На Донеччині українські захисники врятували п’ять тонн книжок зі зруйнованих російськими окупантами бібліотек. Українські військові евакуювали книжкові фонди кількох бібліотек до Краматорська.
Кремль знає, що для того, щоб знищити націю і народ, потрібно винищити його культуру і пам’ять. Це не оригінальна стратегія Путіна. Він копіює тактику свого героя Сталіна, яку той застосовував у 1930-х роках. Сталін намагався знищити особливий клас митців – кобзарів, які зберігали і поширювали історичну пам’ять народу через музику і пісні, мандруючи від села до села, від міста до міста.
Ці народні співці отримали свою назву від багатострунного інструменту кобза, на якому вони грали, як на поставленій вертикально цитрі. Майже всі вони були сліпими, і в мандрівках їх супроводжували хлопчики-поводирі.
Як і Путін, Сталін хотів нав’язати російську культуру всім пригнобленим етнічним народам Російської імперії. Але кобзарі були «невиправним націоналістичним елементом», який нагадував людям про їхню історію, котра не відповідала наративу влади.
У грудні 1930 року було скликано з’їзд народних співаків Радянської України, який зібрав у Харківському оперному театрі понад 300 кобзарів. Заявленою метою з’їзду було визначення нових ідеологічних пріоритетів. Під приводом поїздки до Москви на з’їзд народних співаків СРСР їх усіх посадили у вагони потяга, який, як виявилося, мав відвезти їх до узлісся. Там сліпих кобзарів та їхніх малолітніх поводирів висадили і змусили вишикуватися вздовж свіжовиритих траншей, після чого загін особливого відділу НКВС відкрив вогонь на ураження. Потім тіла убитих засипали вапном і землею.
Паралель
У нашому західному суспільстві існує паралель з цими кричущими, безжальними і брутальними зусиллями зі знищення історичних оповідей і пам’яті, щоправда, набагато менш вловима.
Як континент, більша частина Європи страждає від деменції. Її пам’ять та самоусвідомлення погіршилися через втрату розуміння того, що історія Ісуса була, безумовно, найбільшим чинником у формуванні її минулого. Без «єрусалимського чинника» Рим і Греція ніколи б не створили Європу такою, якою ми її знаємо. Погляд на людину, створену за образом біблійного Бога, є фундаментальним у підтримці таких цінностей, як рівність, гідність і святість життя.
На щастя, чесні світські шукачі істини починають знову відкривати для себе ці забуті корені західної цивілізації. Статті Тома Голанда «Чому я помилявся щодо християнства» (Why I was wrong about Christianity) та Аяана Хірші Алі «Чому я тепер християнин» (Why I am now a Christian) є обнадійливими ознаками інтелектуальних зрушень.
Я пишу це «Щотижневе слово» з Румунії, яка межує з Україною, де в нинішній культурній столиці Європи Тімішоарі зібралися християни з широкого спектру течій – православні, католики, протестанти, євангеліки, об’єднані в рух Together for Europe («Разом за Європу»). Щоб протистояти «фальсифікованому наративу» Європи, 220 делегатів з понад 50 релігійних общин і рухів з усього континенту заслухали пропозиції щодо політики, заснованої на баченні та цінностях, богослов’я спільності та політики приналежності.
Майбутнє Європи надто важливе, щоб довірити його духовно глухим політикам. Це завдання також і для релігійних спільнот.
До наступного тижня,
