Як повинні реагувати послідовники Ісуса в часи політичних потрясінь і культурної роздробленості, коли найгучніші голоси часто заглушають наймудріші?
Вчора ввечері я розмірковував над цим питанням з групою молодих фахівців у Брюсселі. Ми почали з слів пророка Міхея, сказаних в прадавні часи: «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Міхей 6:8). Ці три чесноти — справедливість, милосердя і смирення — є компасом для нашої поведінки в епоху поляризації.
Діяти справедливо: тримаючись правди
Справедливість починається з правди. У час, коли дезінформація та маніпуляції набувають все більшого поширення, християни повинні бути людьми правди — як фактичної, так і моральної. Ми не можемо маніпулювати істиною, навіть якщо це підтримує нашу позицію. Діяти справедливо означає прагнути до того, що є правильним, а не до того, що є вигідним або популярним.
Справедливість закликає нас бачити образ Бога в кожній людині — навіть у тому, чиї погляди є для нас неприйнятними.
Справедливість протистоїть первісному інстинкту розділяти світ на «нас» і «них». Справедливість відмовляється використовувати віру як зброю для досягнення політичних цілей.
Діяти справедливо означає говорити правду владі – викривати брехню та напівправду. Це означає говорити правду з любов’ю – нашим ближнім, нашим громадам та самим собі. Це означає прагнути спільного блага – блага для всіх, а не лише для свого кола, – особливо для тих, хто є маргіналізованим та позбавленим можливості висловити свою думку.
Справедливість — це не помста, а відновлення. Справедливість прагне виправлення відносин і суспільства, а не просто покарання. Справедливість прагне шалома. Справедливість є тихою революцією проти галасливих сутичок сьогодення: вона слухає, розрізняє і зцілює.
Чинити милосердя: тримаючись любові
Милосердя — це прояв любові в стражденному світі. Воно визнає, що всі ми потребуємо благодаті. У поляризованій культурі милосердя проявляється як терпіння, прощення та співчуття. Милосердя обирає розуміння, а не засудження.
Притча про доброго самарянина вчить нас, що чинити милосердя означає ставитися до «інших», до наших супротивників, не як до ворогів, яких потрібно знищити, а як до ближніх, яких потрібно любити. Милосердя виходить за межі груп та ідеологій. Милосердя долає кордони, зцілює рани та відновлює гідність.
Милосердя також закликає нас протистояти цинізму, який пронизує політичне життя. Коли все перетворюється на гру за владу, милосердя нагадує нам, що співчуття є найпотужнішою силою на землі, здатною змінювати світ. Ми можемо проявляти милосердя у своїх розмовах — за обіднім столом, у політичних дебатах чи в соціальних мережах — відмовляючись принижувати, висміювати чи дегуманізовуватии тих, хто відрізняється від нас.
Милосердя не дозволяє нам залишати суспільну сферу, а спонукає нас залучатися в неї лагідною доброзичливістю. Милосердя дає нам змогу взаємодіяти з культурою не в ролі воїнів культури, а як її цілителів — як людей, що говорять правду, приправлену благодаттю.
Ходити в смиренні: тримаючись надії
Сьогодні в суспільному житті смирення є рідкісною чеснотою. В часи епатажу та самореклами смирення є контркультурним явищем. Смирення нагадує нам, що не ми є спасителями світу, а Христос. Ми не маємо всіх відповідей; ми все ще навчаємося в школі благодаті.
Смирення не дозволяє нам ідеалізувати політичні рухи чи лідерів. Смирення дає нам свободу і робить здатними визнавати свої помилки, слухати перш ніж говорити, вчитися у інших і вірити, що Бог діє навіть такими способами, які ми не розуміємо.
Смиренне життя — це, зрештою, чин надії. Воно базується на вірі в те, що Божим задумам не завадить людська дурість чи невдача. Якщо справедливість ґрунтується на правді, а милосердя на любові, то смирення наповнює нас надією — спокійною впевненістю, що істина переможе, а світло подолає темряву. Надія нагадує нам, що історія ще не закінчилася.
Справедливість, милосердя і смирення спираються на правду, любов і надію.
Правда без любові стає суворою і роз’єднує; любов без правди стає сентиментальною і слабкою; надія без будь-якої з них стає наївною. Правда протистоїть брехні, але робить це з любов’ю. Любов будує мости, але робить це, не відмовляючись від правди. Надія живить і те, і інше, нагадуючи нам, що історія ще не закінчена.
Ісус описав вплив Своїх послідовників, які втілюють ці чесноти у світі, ще одним «тріо»: сіль землі, світло для світу, закваска в тісті.
Сіль зберігає і додає смаку — вона запобігає псуванню. Світло виявляє і спрямовує — воно розвіює страх. Закваска діє непомітно і всепроникно — вона змінює ціле зсередини.
У часи культурної війни не існує варіантів ані відступу, ані домінування. Сіль, світло і закваска пропонують іншу стратегію: нашу віддану присутність як вірної меншини.
Подумайте про це: сіль, світло і закваска становлять дуже маленьку частину страви, кімнати чи хлібини, але кожна складова змінює ціле.
До наступного тижня,
