Минулої суботи Невілл Чемберлен зловісно дивився на нас зі свого портрета, що висів над каміном у шикарному лондонському клубі для джентльменів. Чемберлен?!
Відверто кажучи, я вже перебував поза зоною комфорту, опинившись в елітному районі Букінгемського палацу. Але я погодився відвідати зустрічі лідерів з усіх континентів, які обговорювали стратегію навчання народів.
Мій дискомфорт посилювався подіями, що відбувалися в Мюнхені та Вашингтоні протягом попередніх днів. Очолюваний Америкою міжнародний порядок, заснований на міжнародному верховенстві права, повазі до суверенних кордонів та інституцій, що забезпечують підзвітність держав, був зруйнований безрозсудною вашингтонською адміністрацією. Якщо з часів Другої світової війни вільний світ завжди сподівався на лідерство Америки, то тепер сувора реальність полягає в тому, що США від цієї ролі відмовились.
Мюнхен часів Чемберлена означав умиротворення: британський прем’єр-міністр, який тепер дивився на нас з портрета, поступився диктатору з планами панування над Європою. Результатом стала трагічна війна.
Мюнхен у наші дні запам’ятається капітуляцією американського президента перед диктатором з планами відновлення панування над Центральною та Східною Європою. До чого призведе ця зрада західних цінностей?
Радісні настрої в Москві різко контрастують із шоком в Києві та серед європейських лідерів. Прокремлівські блогери не можуть повірити в такий поворот подій, коли їхній президент-військовий злочинець отримує нагороду за своє геноцидне вторгнення і бездушне знищення понад мільйона російських і українських життів. Хоробрим та виснаженим війною українцям, кожен з яких особисто постраждав, а багато хто втратив близьких, кинули в обличчя ще одну образу – американський президент(!) звинуватив їхню країну у розв’язанні війни(!!), а їхнього мужнього лідера назвав диктатором(!!!).
Відповідальне?
Через два дні, з важким серцем, я вирушив на інший захід, що мав відбутися у східній частині Лондона. Друг-політик порадив мені відвідати конгрес «Альянсу за відповідальне громадянство» (ARC) за участю Джордана Петерсона, величезної кількості інших спікерів та 4000 представників різних країн. Обіцяючи «Кращу історію», конгрес виявився вражаюче організованим, добре фінансованим високотехнологічним заходом з багатьма презентаціями на кшталт TED-talk, панельними дискусіями, виставками та додатковими заходами.
Список промовців попереджав мене, що моя зона комфорту постраждає ще більше. Але я хотів почути таких людей, як Оз Ґіннес, Аяан Гірсі Алі та Ніл Фергюсон. Це було моє знайомство з Петерсоном, канадським психологом зі світовим ім’ям, який характеризує себе як класичного ліберала і традиціоналіста.
Мені сподобалося його висвітлення постмодерністського лібералізму як гонитви за гедоністичними задоволеннями і самореалізацією, що відкидає самопожертву в ім’я інших: сім’ї, громади і нації. В мені також глибоко відгукнулося його наполягання на тому, що історія має сюжет, в якому західне суспільство було сформоване біблійним наративом з жертовністю заради спільного блага в своїй основі.
Гранично чіткі й зрозумілі коментарі Оза Ґіннеса під час однієї з панельних дискусій задали тон більшій частині конференції: ми стоїмо перед «поворотним моментом цивілізації», коли західне суспільство або оновиться, або загине, або буде замінене. У наступній промові Оз закликав вражену аудиторію перейти від пустих балачок про юдейсько-християнську спадщину до особистого посвячення Богу. Він стверджував, що відродження віри є необхідним для того, щоб мати в житті сенс, причетність і мету.
Однак я мав би розуміти, що зміст програми відображатиме англо-американську більшість учасників. Проте я не був готовий до натиску ораторів, які вихваляли консервативний американський шлях, нового президента та «сирий капіталізм» на противагу «соціалізму» (недолуго переплутаному з комунізмом). Майк Джонсон, спікер Палати представників США, долучившись до конференції за допомогою відеозв’язку, говорив, що «маятник повертається від лівих до центристів(!)». Його промова звучала чудово, але стала пустопорожньою через поведінку його боса.
В коконі
Як і в Мюнхені за тиждень до того, в центрі уваги була Америка. Про Україну навіть не згадували. Ми були у величезному виставковому центрі ExCel, немов у коконі, відгороджені від трагічних реалій, що розгортаються на світовій арені. За винятком журналіста New York Times Девіда Брукса: його попередження про те, що нинішня президентська руйнація може завдати непоправної шкоди, деяким «наступило на пальці».
Я сподівався, що Аяан Гірсі Алі, яка нещодавно стала християнкою, також буде голосом розуму в нинішній кризі. Але моє серце обірвалося, коли вона почала відстоювати націоналізм на противагу транснаціональним інституціям, таким як ООН та ЄС. Націоналізм не починає війни, стверджувала вона, повторюючи слова ультраправих політиків!
Шановна Аяан, хотів сказати я, хіба ви не бачите, що націоналізм призводить до того, що великий домінує над малим, саме так, як це відбувається зараз на переговорах в Саудівській Аравії? Що його філософія – «право за сильним»? Ви вже забули великий урок Другої світової війни, коли завдяки американським ініціативам було створено міжнародний порядок інституцій, заснований на цінностях справедливості, миру, верховенства права та солідарності, щоб притягнути до відповідальності країни-ізгої? І щоб запобігти повторенню такої війни? Хіба ви не бачите, що націоналізм є егоїстичним та ізоляціоністським, ігнорує спільне благо, і це та сама вада, яку ця конференція виявила у постмодерністському лібералізмі?
Існує більш мудрий підхід, ніж конкуренція, незалежність і самоствердження. І це співпраця, взаємозалежність і обопільність – первісне бачення європейської інтеграції.
І, так, є краща історія, яка цього тижня таки пробивалася крізь увесь оцей шум. Але це не історія білих, англо-американських, консервативних, капіталістичних, християнських націоналістів, які намагаються повернути світ до «християнських засад».
Ісус також «наступав на пальці» націоналістам того часу, коли розповідав цю кращу історію, історію про доброго самарянина. Сьогодні Він, напевно, шокував би нас, розповідаючи про доброго палестинця. Сам Ісус підсумував закон у подвійній заповіді – любити Бога і ближнього. Незалежно від того, чи це мексиканець чи канадець, українець чи росіянин, ізраїльтянин чи палестинець.
Це і є краща історія.
До наступного тижня,
