Він був солдатом, чиє ім’я походить від імені римського бога війни Марса. Проте ось уже понад шістнадцять століть воно символізує співчуття і милосердя.
Минулого вечора в Німеччині, Австрії, Бельгії та Нідерландах процесії дітей вшановували пам’ять цього милостивого чоловіка. З ліхтариками в руках, діти йшли центральними вулицями міст, співали пісень та отримували у винагороду солодощі (двоє моїх онуків брали участь у цій ході тут, в Амстердамі). Адже вчора, 11 листопада, був День Святого Мартіна. У різних варіаціях це свято відбувалося і в багатьох інших країнах, від Мальти до Латвії.
Святий, який жив у четвертому столітті, залишив безпрецедентну спадщину в Європі. Його іменем названо чотирнадцять європейських кафедральних соборів і не менше тридцяти семи тисяч церков по всьому світу, а також 225 муніципалітетів Франції. Майже чверть мільйона французів носять ім’я Мартіна як своє прізвище. Він назавжди пов’язаний з французьким містом Тур, де народом був поставлений єпископом навіть проти власної волі. Святого Мартіна вважають батьком західного чернецтва, що заснував одні з перших монастирів на заході.
Мартін Турський продовжує надихати та впливати на сучасних європейців, змушуючи їх розмірковувати і діяти відповідно до вчень Ісуса – одягати нагих, годувати голодних, напоювати спраглих, відвідувати в’язнів, втішати хворих і давати притулок бездомним.
Мартін народився в Угорщині близько 316 року, невдовзі після навернення імператора Костянтина, і вже в десятирічному віці захотів служити Богу, про що дізнаємося від його біографа Сульпіція Севера (бл. 363 – бл. 425 рр.). Але його батько, офіцер-ветеран, не мав жодних симпатій до духовних прагнень сина, і той був змушений піти в армію і прийняти військову присягу.
Голий жебрак
Мартін був 18-річним солдатом, який служив у Ам’єні в Галлії, на північ від Парижа, коли біля міської брами він зустрів голого жебрака. Север пише: «Що йому було робити? Мартін не мав нічого, крім плаща, в який він був одягнений, бо решту одягу він уже роздав. Тому, взявши свій меч, він розділив плащ на дві рівні частини і віддав одну жебраку, а сам знову одягнувся в іншу. Деякі з очевидців цього розсміялися, адже тепер юнак постав у недолугому вигляді, та ще й напівроздягненим. Однак більш розсудливі важко застогнали, адже самі не вчинили так, як Мартін. Вони переживали це особливо гостро, оскільки знали, що, маючи більше, ніж молодий солдат, могли одягнути жебрака без будь-яких збитків для себе».
Завдяки розповіді Севера ця подія стала легендарною. Зрештою половину плаща, яку Мартін залишив собі, зберегли як реліквію під назвою «Плащ Святого Мартіна». Невеликий намет, зроблений для зберігання плаща, став відомий як капела (плащ називався «капа» від лат. cappa – прим. пер.) або каплиця. Плащ несли у бій разом із солдатами як реліквію, що гарантує благословення святого Мартіна і благополучний результат битви. Священик, який супроводжував плащ-капу, називався капеланом.
Проте Мартін не зміг узгодити свою віру з військовою службою. Напередодні бою під Вормсом у Німеччині він сказав своєму командиру: «Я воїн Христовий, я не маю права воювати». Звинувачений у боягузтві, Мартін зголосився вийти наступного дня на передову неозброєним: «В ім’я Господа Ісуса, під захистом хресного знамення, а не щита чи шолома, я безпечно проникну в ряди ворога».
На світанку наступного дня суперник здався до початку бою, і реабілітованому Мартіну дозволили звільнитися зі служби. Він вирушив до Пуатьє в Галлії, ухваливши рішення стати учнем Іларія Піктавійського. Коли Мартіну було близько тридцяти, він разом з кількома ченцями сформував чернечу общину, з якої пізніше утворилося знамените бенедиктинське абатство Лігуже, одне з найстаріших у Європі.
Воскрешення мертвих
Мартін розглядав чернечу общину як духовну паралель військового форпосту, як плацдарм для місії серед неохоплених Євангелієм жителів центральної та західної Галлії. Про подвиги святого збереглося безліч легенд. Север розповідає про чудеса зцілення, що відбулися завдяки служінню Мартіна, а також воскрешення з мертвих трьох різних людей. Один із них особисто розповів біографу, як після того, як він залишив своє тіло, небесний суд повідомив йому, що він повернеться до земного життя завдяки молитовному втручанню Мартіна.
Навіть ставши єпископом Тура, він жив у келії за містом, виконуючи свої нові обов’язки з простотою та євангельським запалом. Незабаром до нього приєдналися інші відлюдники, і виникла ще одна чернеча община, яка діє донині, – Мармутьє.
Мартін помер у 397 році у вісімдесятирічному віці і став одним з найбільш шанованих святих в історії Франції. Після перемир’я 1918 року, яке поклало край Великій війні 11 листопада, в день його пам’яті, Мартін вважається неофіційним покровителем цієї дуже світської нації.
До наступного тижня,
