Деякі приїхали з балканських країн, де пам’ять про війну ще свіжа. Інші навчалися в українській Бучі, де лише три роки тому російські окупанти замордували понад 500 цивільних і військовополонених.
Вони були серед студентів переважно зі Східної та Центральної Європи, які цього тижня взяли участь у конференції, що відбулася в голландському монастирі та була присвячена тому, як Євангеліє допомогло зробити Європу «Європою». Їхній захід був частиною більшої конференції INCHE за участю 150 християнських освітян з різних країн світу.
Я був у складі викладацької команди цього студентського курсу за програмою Erasmus, що охоплював класичний, середньовічний та сучасний етапи європейської історії. Чому коріння Європи є важливим? Як творчі меншини формували суспільство? Звідки взялися права людини? У чому полягали відмінності між Східною та Західною Європою? Як Євангеліє вплинуло на європейську інтеграцію? Як Церква має ставитися до сфери політики?
Один з викладачів, Клеменс ван де Берг, зосередився на недооціненій ролі протестантських церков у формуванні міжнародного повоєнного порядку. Ця тема набула несподіваної значущості з огляду на те, що цей порядок і стабільність сьогодні зазнають серйозних атак з боку націоналістів на Сході та Заході.
Клеменс відзначив важливу подію, яка відбулася в 1948 році всього за кілька сотень метрів від мого нинішнього помешкання в Амстердамі. Установча асамблея Всесвітньої Ради Церков мала на меті сприяти екуменічній співпраці національних протестантських церков. На думку голландця Віллема Віссер’та Хоофта, який головував на цій першій асамблеї, лише об’єднана Церква могла мати моральний авторитет, щоб вести європейські народи до єдності.
Зображений на обкладинці журналу «Тайм» у грудні 1961 року, Віссер’т Хоофт нарікав на роздробленість єдиної Церкви в Європі на багато національних церков, що призвело до того, що Церква втратила з поля зору своє завдання – формувати життя Європи як єдиного цілого.
Зірване партнерство
Асамблея була запланована на десять років раніше, але початок Другої світової війни змусив відкласти її проведення. Насправді коріння зародження екуменічного руху було закладене ще в 1910 році, коли Единбурзька місіонерська конференція породила масовий ентузіазм щодо місіонерської співпраці. Але Перша світова війна зірвала початкове партнерство.
У міжвоєнні роки було створено два екуменічні комітети: «Віра і праця» (доктринальні питання) та «Життя і праця» (соціальні та етичні питання). У 30-х роках почала з’являтися напруженість, особливо між британськими та німецькими богословами, щодо ролі Церкви в суспільній сфері. Зростання націоналізму в Німеччині призвело до того, що церкви почали розуміти політику як питання «Völkisch» (тобто зосереджене на арійській етнічній групі), в якому церква не мала права голосу. Британці розуміли транснаціональну природу церкви як таку, що передбачає її відповідальність за міжнародну політику.
Англіканський єпископ Джордж Белл вигукнув: «Дозвольте Церкві бути Церквою!». Німецький лютеранський єпископ відповів: «Церква не повинна перешкоджати державі встановлювати порядок жорсткими заходами. (…) Ми –нація порядку, закону і дисципліни».
Заступник Гітлера Рудольф Гесс сам відповів на критику Белла щодо нацистського очищення арійської раси від «нечистих і ворожих елементів» : «Німецька держава заслуговує на похвалу, а не на критику з боку духовенства, тому що вона врятувала націю від більшовизму».
Я спіймав себе на тому, що замінив останнє слово на «вокізм» і «глобалізм», а «німецьку державу» – на сучасні фашистські партії та уряди. Я подумав про сьогоднішні жахливі випадки примусової екстрадиції «нечистих і ворожих елементів». І про хороброго єпископа, який нещодавно нагадав новообраному президенту про його відповідальність перед Богом. Мені стало цікаво, як би ми оцінили роль наших європейських церков в публічній сфері сьогодні.
Нагадування
У серпні 1948 року, коли церковні лідери з усіх континентів зібралися в амстердамській церкві Nieuwe Kerk, по всій Європі все ще було видно шрами Другої світової війни. Міста, містечка і села тільки-но поставали з попелу руйнувань, а напруженість між Сходом і Заходом знову почала зростати. Всього за два місяці до цього Сталін розпочав облогу Західного Берліну в умовах загострення холодної війни.
У рамках теми «Людський безлад і Божий задум» церковні лідери зібралися, щоб обговорити завдання і послання Церкви у світі, який двічі за три десятиліття пережив глобальну війну, а зараз перебуває під загрозою ядерної війни. Для Віссер’та Хоофта Церква була духовним суспільством, покликаним нагадувати про Царство Боже, стримувати політичні суспільства та протидіяти їм. Його бачення екуменічної спільноти Церков передувало спільноті народів, передбаченій Планом Шумана, який з’явився через два роки.
Екуменічний рух вважався «погано зрозумілим суперником» трьох великих ідеологій 20-го століття: фашизму, комунізму та лібералізму. Жодна з цих альтернатив не розглядала людей як дітей Божих, наділених гідністю, яка не залежить від держави і не визначається нею. Це бачення було фундаментальним для виникнення міжнародного порядку (як це сформульовано, наприклад, у Загальній декларації прав людини та Європейській конвенції з прав людини), який сьогодні перебуває під загрозою.
Ми закликали наших студентів приєднатися до тих творчих меншин, які протягом століть так ефективно допомагали формувати історію Європи своїм вірним свідченням. Попри будь-яке протистояння.
Приєднуйтесь до нас у Варшаві для участі у цій події.
До наступного тижня,
