Пам’ятаєте, як усього три роки тому весь світ оговтувався від шоку, спричиненого пандемією, не схожою на жодну іншу на пам’яті людства?
Пам’ятаєте безлюдні вулиці та площі, коли рано-вранці можна було крадькома прогулятися сюрреалістичними міськими кварталами (див. мою світлину порожнього центру Амстердама вище)? Або черги, в яких доводилося дотримуватися півтораметрової дистанції?
Пам’ятаєте щоденні телевізійні інструктажі, де нам повідомляли, чи можемо ми відвідувати близьких, проводити заплановані весілля, подорожувати або брати відпустку, відвідувати готелі та ресторани, ходити до церкви чи на роботу? Або як довго ми повинні перебувати в ізоляції, якщо тест виявився позитивним?
Пам’ятаєте ті нудні вечори та дні, коли не було ні футбольних матчів, щоб відволіктися, ні перегонів «Формули-1», ні концертів, ні кінотеатрів, ні посиденьок у пабі, ні парків чи басейнів, куди можна було би повести дітей…?
Пам’ятаєте той зворушливий грюкіт каструль і сковорідок на честь медичних працівників, змушених працювати понад норму заради порятунку людських життів?
Пам’ятаєте щоденні графіки в газетах, які порівнювали зростання або падіння кількості інфікованих, випадків застосування реанімаційних заходів та смертей в різних країнах? А розорення кв’ярень, ресторанів і готелів, авіакомпаній та інших туристичних служб?
Пам’ятаєте похмурі прогнози про рецесію на рівні 1930-х років з безробіттям, банкрутствами та соціальними заворушеннями в багатьох регіонах? А багатотисячні марші та демонстрації, що змішували всіх і все проти щеплень та усього іншого?
Пам’ятаєте, як очікувалося, що 2020-й стане переломним, так само як 1989-й, коли падіння комунізму ознаменувало кінець неоліберального капіталізму як домінуючої глобальної сили, кінець «епохи Давосу»? А надії на те, що COVID-19 змусить змінити спосіб життя, що сприятиме сталому розвитку?
Пам’ятаєте дискусії про те, чи повинні бути дозволені богослужіння, і що урядові обмеження на зібрання порушують основне право на свободу віросповідання? А численні статті про те, якою має бути церква після COVID-19, і про нормалізацію гібридних богослужінь, за якими можна спостерігати зі своєї вітальні?
Яким далеким все це здається зараз! Якими помилковими були багато прогнозів! Як ми взагалі вийшли з цього, здавалося б, нескінченного кошмару?
Заява Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у травні цього року про те, що пандемія COVID більше не є глобальною надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров’я, якось не потрапила в заголовки газет. Більшість з нас, здається, відійшли від пандемії, продовжуючи життя з того місця, на якому ми зупинилися. Проте майже сім мільйонів людей померли через причини, пов’язані з COVID. І хоча пандемія вже не є надзвичайною ситуацією, у світі все ще реєструють майже 700 мільйонів випадків захворювання.
Параноя
Від однієї апокаліптичної катастрофи – моровиці та смерті – нас відволік другий апокаліптичний вершник – війна та згарбництво. Пам’ятаєте сміховинно довгий стіл Путіна, за яким він зустрічався з приїжджими державними діячами, які намагалися переконати його в безглуздості його планів вторгнення в Україну? Його параноїдальний страх підхопити COVID нагадує нам про те, що ці дві катастрофи переплітаються.
Раптовий і неспровокований напад, який, як очікував Путін, завершиться капітуляцією і підкоренням України протягом декількох днів, перетворився на затяжний, виснажливий конфлікт, який триває вже півтора року і не має чітких ознак завершення. Незважаючи на застосування найсучасніших технологій та озброєнь, нинішня ситуація нагадує застійну окопну війну часів Першої світової війни. Демократія і лібералізм, а також принципи, на яких була заснована ООН, піддаються відвертій критиці. Війна, яка вважалася немислимою і неприйнятною як інструмент міжнародних переговорів, повернулася в Європу
Те, як багато змінилося за останні три роки, стало очевидним, коли я оновлював модуль з європейських студій для нашої магістерської програми, який востаннє викладав у 2020 році. Наскільки інакшим був світ тоді! Як багато він пережив за ці три короткі роки загарбань, воєн, голоду і смерті, що їх уособлюють чотири апокаліптичні вершники, хай би якими захищеними ми не були в більш благополучних країнах.
Цієї середи в Страсбурзі Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської комісії, представить звернення «Про стан Європейського Союзу», яке дасть старт новому політичному року. Вона, без сумніву, говоритиме про солідарність ЄС та військові дії в Україні, імміграційні угоди, Китай та Європейський зелений курс. Але ні вона, ні ми насправді не знаємо, що чекає на нас за рогом, і що можуть принести наступні три роки – для світу, для Європи чи для нас особисто…
Хай би яке майбутнє на нас чекало, ми, віруючі, зустрічаємо його з надією: надією, що ґрунтується на воскреслому Христі, надією на примирення всього під небом і на землі, надією на прихід Його Царства на землі, в Європі, як і на небі. І крізь смерть, війну, голод і загарбництво ми стоїмо у молитві: «Нехай прийде Царство Твоє…»
До наступного тижня,
