Попри відносну тишу в небі над Києвом під час минулих вихідних, скрізь відчувалося: Україна зазнає жорстоких атак і стоїть на передовій глобальної боротьби за свободу.
Рекламні щити вздовж доріг та оголошення в громадських місцях закликають вступати до війська. Фотографії в парках нагадують перехожим про загиблих у боях і невинні жерти терористичних атак. Безліч прапорів на Майдані Незалежності в центрі Києва свідчать про стійкість і самопожертву цілого народу, де кожен зазнав втрат. Мій знайомий і водій Саша вказав на фотографії тих, з ким він ходив до школи чи грав у футбол.
Шість років минуло відтоді, як я востаннє був на Майдані та бачив подібні меморіали жертвам керованого Кремлем заколоту, що почався у східних областях ще 2014 року. Але тепер їхня кількість сягнула масштабів, які просто шокують. Я згадав, як стояв на Майдані і аж похолов, коли мене охопило усвідомлення того, що Путін не може дозволити вільній, демократичній країні на його південному кордоні жити і процвітати. Я відігнав думку про те, що це означатиме одного дня вторгнення. І, можливо, ракети, що розітнуть це небо і знищать ці будівлі. Я не хотів про це думати.
І саме такою була реакція Заходу на численні сигнали Путіна про його намір відновити «русскій мір», російське панування над країнами колишнього Радянського Союзу та за його межами. На демократичному Заході ми сподівалися, що поглиблення економічних зв’язків з Росією допоможе побудувати довіру і сталий мир – тоді як Путін накопичував ресурси для нової війни.
Наступного дня після того, як кілька сотень іноземних гостей, серед яких був і я, покинули Київ після участі в Українському національному молитовному сніданку, Кремль розпочав друге за масштабами бомбардування столиці. Вибухи сколихнули місто, цивільні об’єкти якого атакували близько 600 дронів та 30 балістичних ракет, зруйнувавши та пошкодивши житлові будинки, офіси та школи, вбивши та поранивши чоловіків, жінок і дітей.
Ганебний президентський прийом з привітанням на червоній доріжці, влаштований на Алясці військовому злочинцю, розшукуваному Міжнародним кримінальним судом, не дав жодних результатів, окрім як зняття загрози більш суворих санкцій проти Москви.
Очевидні ознаки того, що Україна зазнає жорстоких атак.
Мешканці Києва жартують, що їхньою найкращою зброєю захисту була присутність спеціального представника США з питань України та Росії Кіта Келлога, якого вони прозвали «Святим Келлогом». Його від’їзд після участі в урочистостях з нагоди Дня незалежності в неділю та виступу на молитовному сніданку в понеділок, здається, став сигналом до відновлення злочинних атак.
У своїй промові перед тисячею учасників сніданку він процитував Псалом 10:17-18: «Господи, Ти прислухався до зітхання бідних. Ти зміцнюєш їхні серця, уважно прислухаєшся до них, щоб захистити сироту й пригнобленого і щоб земна людина більше не наводила страху».
Пізніше я насмілився підійти до його столу, щоб подякувати за підтримку, і закликав його зробити все можливе, аби вплинути на американських політиків, щоб вони були більш рішучими у підтримці України. «Сподіваюся!» – відповів він з твердо.
Серед присутніх були військові та члени сімей загиблих героїв, волонтери, капелани, громадські діячі, представники церков та релігійних організацій, а також понад 350 гостей з 50 країн світу.
Президент Зеленський наголосив на важливості бачити підтримку військовою допомогою та у молитвах за українців. Він подякував присутнім за поширення правди про війну та об’єднання людей у всьому світі задля підтримки України.
«Сьогодні боротьба між добром і злом триває. Разом ми досягнемо миру, який буде міцним і тривалим. Саме про це сьогодні моляться наші друзі з різних релігійних спільнот, з різних континентів, сотнями різних мов.
Із Риму до Всесвітнього дня молитви, оголошеного Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій у День незалежності в неділю, приєднався Папа Лев XIV. Він молився про закінчення війни, справедливий і тривалий мир, про захист від російських атак, повернення всіх полонених і дітей, а також про зцілення поранених. Папа висловив свою «щиру підтримку всьому українському народу, який щодня переживає свою Голгофу».
Президент Зеленський подякував присутнім за поширення правди про війну
Мій чотириденний візит до України дав мені можливість знову зустрітися з лідерами центру «Молодь з місією», що розташований в Києві на березі Дніпра. Вони і далі активно навчають і мобілізують на служіння молодь з України та інших країн. Проекти включають капеланську підтримку, будівництво «невеликих будиночків», євангелізацію та гуманітарну допомогу. Зустріч з Іриною Капітоновою, авторкою проникливого щоденника про зранену війною Україну «Тюльпани і попіл» («Tulips and Ashes»), та знайомство з вражаючою роботою школи, де вона вчителює, стали особливою подією після прочитання її численних репортажів з бомбосховищ і коридорів, де вона ховалася під час довгих тривожних нічних атак, намагаючись, як і псалмист, знайти відповідь на запитання: «Доки, Господи?».
Мій чотириденний візит до України дав мені можливість знову зустрітися з лідерами «Молодь з місією»
Найбільш пам’ятним враженням від цієї поїздки стало відкриття для себе багатої спадщини Української греко-католицької церкви (УГКЦ), і зокрема вплив митрополита Андрія Шептицького (1865–1944), одного з найвизначніших церковних діячів в сучасній історії України. Він передбачав, що виживання України залежить не тільки від політичної незалежності, а й від духовного та морального відродження.
Мої перші відвідини після прибуття до Києва були до новозбудованого собору УГКЦ, де я зустрівся з отцем Олексою Петрівим та Михайлом Харієм, ключовими членами руху «Трансформуй Україну», до якого я нещодавно долучився. Отець Олекса і я спільно модерували глобальну Zoom-зустріч релігійних спільнот і організацій, щоб започаткувати Всесвітній день молитви, але ми ще не зустрічалися особисто. Обидва священики є членами УГКЦ і познайомили мене з працями Шептицького, портрет якого видно на стіні храму позаду мене (фото нижче).
Його коротка, але потужна пастирська брошура «Як будувати свою хату» містить поради для окремих людей, сімей та для націєтворення, а також є підручником з публічного богослов’я. Вони також познайомили мене з пастирським листом нинішнього митрополита Святослава Шевчука, що, мабуть, є найглибшим аналізом війни, який я коли-небудь читав, її першопричин та моральних принципів і основ, на яких можна побудувати справедливий і тривалий мир.
У спеціальному випуску «Щотижневого слова», який вийде наприкінці цього тижня, я подам короткий зміст і посилання на твори обох митрополитів, над якими варто замислитися в ці важкі дні.
Мої перші відвідини після прибуття до Києва були до новозбудованого собору УГКЦ
До наступного тижня,
