Сповнене драматизму полотно Рембрандта, на якому зображені Ісус та його учні в голландському рибальському човні, що потрапили в шторм на Галілейському морі, надала контексту євангельській історії для глядачів XVII століття.
Рембрандту не було й тридцяти, коли невдовзі після переїзду до Амстердама з Лейдена, він написав свій єдиний морський пейзаж. Художник зобразив страх і відчай на обличчях учнів, які намагаються не дати своєму човну розбитися об скелі, що в лівій частині картини. Контраст світла і темряви, переданий у характерній для Рембрандта техніці світлотіні, підсилює передчуття близької катастрофи: хвилі й бризки розбиваються об борти судна, що його кидає шалений вітер, лють якого відчувається в усьому сюжеті.
Тоді як половина учнів докладає всіх зусиль, щоб впоратися з вітрилами, канатами та румпелем, інші скупчилися в напівтемряві, а одного навіть знудило за борт. (Повну версію картини можна переглянути тут). Нарешті наш погляд привертає сцена на кормі човна, де лінії гарпуна та весла сходяться до незворушної, огорнутої легким ореолом постаті Ісуса Христа. Двоє схвильованих учнів намагаються привернути Його увагу. Постать у синьому, що тримається за канат на міделі й дивиться прямо на глядача, – це сам художник, який ніби запрошує нас у картину, запитуючи: Що б ви робили в такий шторм? Відчайдушно боролися б, намагалися впоратися з нудотою чи звернулися б до Ісуса?
Ті, хто знає цю історію, розказану Матвієм (8:23-27), Марком (4:35-41) і Лукою (8:22-25), впізнають момент, коли перелякані учні трясуть сплячого Ісуса і кричать: «Господи, гинемо!».
Ісус, як осередок спокою в цій бурхливій сцені, встає і приборкує вітер і хвилі. Шторм вщухає. Запановує штиль. Трепет, здивування і благоговійний страх охоплюють учнів.
«Хто цей чоловік?» – запитують вони один одного.
Ця історія є частиною поступового об’явлення учням повноти особистості їхнього Вчителя, яке завершилося Воскресінням і Вознесінням. «Цей Чоловік» був ніким іншим, як Сином Божим, Господом творіння! Це поступове одкровення радикально змінить їхнє життя, перемінить їхній світогляд і приведе до мученицької смерті всіх одинадцятьох, окрім Івана.
Грозові хмари
У якому контексті ми би висвітлили цю історію сьогодні?
Здається, грозові хмари насуваються на нас зусібіч. Минулого тижня генеральний секретар ООН попередив, що епоха глобального потепління стала епохою глобального кипіння, після того як вчені підтвердили, що липень був найспекотнішим місяцем у світі за всю історію спостережень. «Зміна клімату настала. Це жахає. І це тільки початок», – застеріг він, усвідомлюючи, що повені, пожежі та суворі негоди можуть зруйнувати життя багатьох мільйонів людей.
Нинішній блокбастер «Оппенгеймер», а також часті погрози Путіна застосувати ядерну зброю і наполегливі застереження понад 100 медичних видань про те, що небезпека «велика і зростає», нагадують нам, що загроза ядерного знищення не зникла разом із «закінченням» холодної війни.
У моєму останньому «Щотижневому слові» я розглядав «дивний новий світ», де наша ідентичність визначається нашими сексуальними уподобаннями – тим, що ми думаємо про свою сексуальність, а не тим, що говорить нам наше тіло; світ, в якому «інклюзія» призводить до виключення, «свобода» – до нетерпимості, «різноманітність» наполягає на конформізмі, а «ненормальне» стало нормальним. Чи може це привести до щасливого майбутнього?
Серйозні загрози безпеці та демократії виникають як всередині наших національних кордонів, так і за їх межами: зовнішнє втручання у вибори, дезінформація та фейкові новини, фізичні та кібер- загрози демократичним інститутам, а також втручання іноземців у діяльність державних органів, політичних партій та університетів. Цього тижня Трампу висунули серйозні кримінальні звинувачення у змові з метою обманути США, що ще більше поляризувало американську політику. На жаль, те, що відбувається в США, має наслідки для решти світу. Так само, як і невірно оцінена Путіним війна в Україні, що триває вже майже десять років і не виявляє жодних ознак справедливого розв’язання.
Трепет, подив і благоговійний страх
«Наша мінлива Європа» – тема цьогорічної Літньої школи європейських студій (21-24 серпня). Ви ще можете приєднатися до нас. Кожен день ми починатимемо з роздумів про те, як художники зображували Ісуса – Рембрандт ван Рейн, Вінсент ван Гог, Марк Шагал та менш відомий американець Ед Кніпперс. Як нам спрямувати свої реакції на бурі, що вирують навколо нас, до Ісуса, «точку непорушності в мінливому світі», за відомим висловом Т.С. Еліота?
Щоб реагувати на нашу мінливу Європу, ми повинні мати глибше одкровення і розуміння Ісуса Христа не просто як «спасителя душ», але як Господа історії, Господа всесвіту, Втіленого Бога, Того, Ким і для Кого все створено, і Ким усе стоїть (Кол. 1:16,17).
Посеред бур – глобальних чи локальних, загальнолюдських чи особистих – ми повинні приносити свої тривоги до Того, Хто приборкав вітер і хвилі. «Хто цей чоловік?» – повинні ми постійно запитувати себе. І дозволяти трепету, подиву і благоговійному страху охоплювати наші серця.
До наступного тижня,
