Вісімдесят років тому, в 1945 році, делегати, які зібралися в Сан-Франциско для підписання Статуту Організації Об’єднаних Націй, поділяли розуміння того, що мир ґрунтується на справедливості, людській гідності та спільній відповідальності.
З руїн Другої світової війни виникло прагнення до морального відродження та створення основи для миру. Організація Об’єднаних Націй була заснована в моральній атмосфері, глибоко просякнутій християнським мисленням. Однак важлива роль, яку християни відіграли в реалізації цієї ідеї, значною мірою забута.
Підписаний і затверджений у червні 1945 року, статут набув чинності 24 жовтня (тобто рівно 80 років тому), яке тепер відзначається як United Nations Day День Організації Об’єднаних Націй. Як міжнародний договір, він є юридично обов’язковим для всіх держав-членів і закріплює основні принципи міжнародних відносин, зокрема суверенну рівність держав, заборону застосування сили та захист прав людини.
Вплив християнства
Сама ідея про те, що кожна людина має «вроджену гідність та рівні з іншими й невід’ємні права», походить із біблійного переконання, що всі люди створені за образом Божим. Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ Universal Declaration of Human Rights ) 1948 року — документ, на створення якого безсумнівний вплив мало християнство, — стала моральною основою післявоєнного порядку.
Цей моральний фундамент сформували видатні християни. Американський пресвітеріанин Джон Фостер Даллес, який згодом став державним секретарем США, був головним юридичним радником на конференції в Сан-Франциско. Даллес, який все життя був активним церковним діячем, бачив в ООН засіб для впровадження морального закону в міжнародну політику. Вдова президента Рузвельта Елеонора очолювала комітет з розробки проекту Загальної декларації прав людини і часто говорила про Декларацію як про спробу втілити етичні вчення Нагірної проповіді в політичному житті.
Шарль Малік, ліванський філософ, теолог і дипломат, що належав до грецької православної церкви, був ученим, глибоко обізнаним як у філософії, так і в релігії. Він написав важливу статтю 18 Декларації про свободу віросповідання та свободу совісті. Сформувавши інтелектуальну та моральну ясність, яка допомогла поєднати західні та східні традиції, Малік стверджував, що «якщо людина не створена за образом Божим, то Декларація не має сенсу».
Поряд з ними католицький філософ Жак Марітен запропонував, щоб люди різних віросповідань домовилися про основні права людини, навіть якщо вони розходяться в метафізичних обґрунтуваннях — це він назвав «практичною згодою щодо спільних принципів». Результатом став документ, який, хоча і мав світський характер, значною мірою завдячує християнській моралі.
Участь християн
З самого початку християнські організації визнавали ООН як моральну, так і політичну арену. Всесвітня рада церков (ВРЦ), утворена в Амстердамі в 1948 році, бачила в ООН партнера у справі підтримання миру, захисту прав людини та сприяння розвитку. Пізніше християнські організації, такі як Caritas Internationalis, World Vision та Tearfund, здобули консультативний статус при Економічній і Соціальній раді ООН, працюючи пліч-о-пліч з агентствами ООН над розв’язанням проблем бідності, переміщення населення та надання допомоги при стихійних лихах.
Святий Престол, якому в 1964 році було надано статус постійного спостерігача, використовував свою дипломатичну присутність для відстоювання миру, роззброєння та захисту людської гідності. Один за одним папи — від Павла VI до Франциска — виступали в ООН, називаючи її «моральним центром» людства.
Багато християн розглядають ООН як вираз «загальної благодаті» — недосконалу, але необхідну структуру, за допомогою якої Бог стримує зло і сприяє справедливості в грішному світі, не плутаючи її з Царством Божим. Інші бачать в ній форум для пророчого свідчення, місце, де можна говорити правду можновладцям і захищати бідних та переслідуваних.
Водночас християни ніколи не підтримували ООН сліпо. Євангельські та консервативні християни часто звинувачували ООН у просуванні секулярного гуманізму та морального релятивізму, особливо в питаннях сексуальності, репродуктивних прав та сімейного життя. Деякі апокаліптичні інтерпретації пішли ще далі, зображуючи ООН як прелюдію до «єдиного світового уряду» у пророчих сценах кінця світу.
Християни часто нарікають на провали ООН — її бездіяльність під час геноцидів у Руанді та Боснії, недостатні дії в Сирії та Газі, а також постійну нерівність, закладену в системі вето Ради Безпеки. На їхню думку, гріх ООН полягає не в надмірній активності, а в боязкості — небажанні діяти справедливо, коли великі держави перешкоджають моральним діям.
Виклики сьогодення
Моральне бачення, яке надихало засновників ООН, залишається актуальним і сьогодні. Моральність повоєнного порядку піддається зухвалим сумнівам з боку лідерів як Росії, так і Америки. Оскільки Україна стоїть перед завданням відбудови після руйнувань, завданням знову стає не тільки відновлення міст і економіки, а й моральних засад справедливого миру. Уявіть, якою була б ситуація, якби моральне болото посткомуністичної Росії було осушене в 1990-х роках! Зараз в Україні не було б війни.
Відбудова є не лише технічним чи фінансовим питанням, а й духовним та етичним. Сьогодні завданням України є відбудова на тих самих моральних засадах, які визначили засновники ООН вісім десятиліть тому. Людська гідність, заснована на образі Бога, залишається єдиним надійним фундаментом для відбудови націй.
До наступного тижня,
