Російські пропагандистські байки про те, що Володимир Путін «захищає християнство» від сатанізму та неонацизму, розбиваються об численні достовірні повідомлення про жорстокі й безжальні переслідування християн на окупованих українських територіях.
У лютому 2022 року, щоб виправдати свою майбутню «спецоперацію» проти України, Путін заявив: «Повалення віри і традиційних цінностей, придушення свободи (в Україні!) нагадують “релігію навпаки” – сатанізм у чистому вигляді».
Деякі західні політики, від члена Конгресу республіканки Грін до прем’єр-міністра Угорщини Орбана, відкрито підтримують сповідуваний Путіним хрестовий похід задля «порятунку християнства». Їхню умисну сліпоту викривають незліченні історії про систематичне руйнування або серйозні пошкодження церковних будівель, садистські тортури, зґвалтування, ув’язнення, викрадення, вбивства і зникнення церковних лідерів, серед яких пастори, священики, єпископи та диякони.
Ще до повномасштабного російського вторгнення в луганській народній республіці (ЛНР), що в Луганській області України, яка проголосила незалежність у травні 2014 року після окупації Криму, систематично порушувалися релігійні свободи. Закон, прийнятий у 2018 році, дозволив владі «дискримінувати будь-які неправославні релігійні общини».
Це було передвісником того, що мало статися. З моменту вторгнення понад 600 культових споруд були пошкоджені або знищені російськими ракетами, безпілотниками-камікадзе, артилерійськими снарядами та іншими агресивними насильницькими діями. Українська п’ятидесятницька церква, баптистські церкви, адвентисти сьомого дня – усі вони стали мішенню як «екстремісти». Пошкоджено понад сто Залів Царства Свідків Єгови. Невдовзі після захоплення Маріуполя там були заборонені усі протестантські та неправославні церкви.
Спеціальні доповідачі ООН письмово висловили російській владі свою «серйозну стурбованість у зв’язку з імовірними насильницькими зникненнями і тортурами… священнослужителів на окупованих територіях». Російська влада не відповіла.
Приховане коріння
Під час спільної молитви зі співробітниками з МзМ України, що відбулася цього тижня в режимі он-лайн, ми спрямували свою увагу та молитви на переслідувані церкви на окупованих територіях. Коли ми запитували Бога, як молитися за переслідувану церкву, я згадав нещодавно прочитану статтю про австралійського агронома, який взявся відновлювати ліси в регіоні Сахель в Африці. Разом з місцевими фермерами він за 40 років відновив 50 000 квадратних кілометрів лісу, не посадивши при цьому жодного дерева.
Агроном зрозумів, що в більшості посушливих регіонів світу майже невидимі підземні ліси й досі живі. Під землею залишилося приховане коріння та насіння колишніх дерев або кущів, що збереглися. Якщо ці корені підріза́ти, захищати і систематично за ними доглядати, то згодом з них виростуть дерева. Дерева, своєю чергою, допомогли би сільському господарству та покращили б умови життя людей. Вони принесли надію.
Помісні церкви також несуть надію, зцілення, примирення та змінюють життя людей. Ми молилися про те, щоб приховане насіння знову проросло і принесло нове життя, навіть якщо зараз окупанти придушують свободу віросповідання і забороняють нинішні форми богослужіння.
Що, своєю чергою, викликало іншу асоціацію.
Почута молитва
Під час Тридцятилітньої війни більша частина Центральної Європи була спустошена затяжною боротьбою між силами Реформації та Контрреформації. В 1620 році у битві на Білій Горі неподалік Праги католицький дім Габсбургів відбив повстання протестантської знаті. Богемія і Моравія, на території сучасної Чеської Республіки, опинилися під жорстким контролем католиків. Моравські брати мали зректися своєї віри, піти в підпілля, покинути країну… або бути вбитими.
Молодий учитель на ім’я Ян Амос Коменський, якому на початок війни (1618) виповнилося 26 років, був членом Unitas Fratrum (Братської Єдноти), церкви, заснованої послідовниками Яна Гуса. Кілька разів Коменському доводилося тікати від агресивно налаштованих солдатів. Він втратив дружину і дитину, а також усі свої рукописи. У 1628 році, коли внаслідок переслідування братство було розпорошене, Коменському довелося вести невеличку групу біженців через гірський кордон до безпечного місця в Польщі. Коли вони зупинилися, щоби востаннє поглянути на свою батьківщину, Коменський молився, щоб Бог зберіг у цій землі «приховане насіння», яке одного дня дасть плід.
Коменський з групою біженців оселився в Ліссі (Лєзньо), Польща, де був висвячений на єпископа братства Unitas Fratrum. Він одружився вдруге і продовжив розвивати свої освітні ідеї. Згодом його визнають «батьком сучасної освіти». Але війна знову змусила Коменського тікати з Лісси. Зрештою він знайшов притулок в Амстердамі, де й помер у 1670 році.
Його молитва про «приховане насіння» була почута, і відповідь на неї прийшла через п’ятдесят років після його смерті. Ще більше біженців з Моравії та Богемії перебралися через кордон до Саксонії, сучасної Німеччини. Там під керівництвом графа фон Цінцендорфа вони сформували місіонерську общину Гернгут, яка в 1732 році, на самому початку сучасного протестантського місіонерського руху, почала відряджати членів общини на місію.
«Господи, збережи на окупованих територіях України приховане насіння, яке колись дасть плід!»
До наступного тижня,
