«Чи міг би хтось пояснити мені, що таке публічна теологія?»
Це питання було поставлене на нещодавньому національному зібранні церковних лідерів у Нідерландах відомим письменником-євангеліком після того, як цей термін пролунав зі сцени. Моя дружина, яка вже деякий час живе з цим словосполученням, була здивована тим, що питання надійшло від автора більш як сотні книжок.
Пізніше, коли вона порадила гарну книжку на цю тему, він відповів: «Я не читаю книг. Я їх лише пишу».
Справедливості задля варто сказати, що публічна теологія – це термін, який потребує пояснення. Про це мало хто говорить за межами академічних та богословських кіл. Навіть теологи не погоджуються з його визначенням. Деякі стверджують, що вся теологія має бути публічною, такою що робить свій внесок у життя світу, вирішує фундаментальне питання про те, що робить життя гідним того, щоб жити. Юрген Мольтманн писав, що теологія, як теологія Божого Царства, має бути публічною теологією: «публічна, критична та пророча скарга до Бога – публічна, критична та пророча надія на Бога».
Публічна теологія інформує віруючих, коли вони виходять за межі особистого учнівства та церковного життя у суспільну сферу бізнесу, освіти, охорони здоров’я, журналістики, політики, уряду, міжнародних відносин та питань екології. Цій темі присвячена не одна книжка, серед яких, наприклад, «Faith in the public squar» («Віра в суспільстві») Роуена Вільямса і «A public faith» («Публічна віра») Мирослава Вольфа.
Суть публічної теології у щоденній практиці віри, з понеділка по неділю. Мій покійний батько називав це вірою «решти ста годин»: віднявши від загальної кількості годин у тижні (168) години сну (56) і відведені для церковної діяльності (12 – що вельми багато!) ми отримуємо 100 годин, протягом яких живемо своїм життям. Якось, коли його бізнес опинився у скрутному становищі, він попросив поради у свого пастора, на що отримав відповідь: «Не питайте мене. Я вивчав лише теологію». «То що хорошого в теології, – подумав мій батько, – якщо вона не допомагає тобі у повсякденному житті?» Він шукав публічної теології.
Вражаюча відсутність
Християнська традиція богослов’я, яке надихає на залучення до вирішення соціально-політичних питань, простежується протягом століть від отців церкви до реформаторів та євангеліків-відродженців. Проте сьогодні публічна теологія залишається знехтуваною сферою серед євангельських християн. Упродовж більшої частини минулого століття євангелікалізм був заклопотаний завданням захисту «історичної біблійної віри» від «соціального благовістя» теологічного лібералізму.
У книзі «Issues facing Christians today» («Питання, що стоять перед християнами сьогодні») Джон Стотт нарікає на те, що «пів століття нехтування залишило нас далеко позаду в цій сфері». Стотт був розробником новаторського Лозаннського Завіту 1974 року, який утверджував як соціальні, так і євангелістські аспекти благовістя. Прагнучи виправити ставлення до політики як до брудної справи, якої християни повинні уникати, він стверджував, що присутність християнських «солі та світла» потрібна у всіх сферах життя, зруйнованих гріхом.
У своїй епохальній книзі Стотт коротко згадав про уряд на місцевому та національному рівнях. Однак, за іронією долі, жодне з чотирьох видань книги не торкнулося теми Європи та європейської інтеграції, тієї самої теми, яка останнім часом так сильно поляризує британську думку.
Моє недавнє дослідження поглядів євангельських християн на європейську інтеграцію, яке проводилося для магістерської дисертації, виявило вражаючу відсутність участі євангеліків з часів Другої світової війни. З іншого боку, католики та протестанти брали активну і конструктивну участь у процесі інтеграції, іноді навіть формуючи порядок денний. (Протягом наступних тижнів я планую описати різні реакції європейських євангеліків на європейську інтеграцію та джерела цих реакцій).
Висновки
Я також вивчив участь євангельських християн у суспільно-політичному житті сучасної Європи і переконаний, що публічна теологія справді є знехтуваною сферою серед євангеліків. Моє дослідження сайтів 69 членів Європейської ради з теологічної освіти (The European Council of Theological Education) виявило лише одну європейську програму з публічної теології або європейських досліджень, яку веде старший науковий співробітник Центру Шумана Еверт Ван де Полл на Євангелічному теологічному факультеті в Хеверлі (Лювен).
Цього тижня мене запросили поділитись європейською точкою зору на Zoom-зустрічі з азіатськими, латиноамериканськими та африканськими теологами. Одним із моїх співрозмовників був професор Сандей Аганг, редактор книги «African Public Theology» («Африканська публічна теологія»), на яку я посилаюся у своїй дисертації. Натхненням для книги стала «Agenda 2063» («Програма на 2063 рік») Африканської спілки з підзаголовком «Африка, якої ми прагнемо». Коли я переглядав різні статті вчених з усієї Африки у своєму квапливо замовленому примірнику книги, я замислився про те, який вигляд матиме європейська публічна теологія. Якої Європи ми прагнемо?… А якої прагне Бог?
Я дійшов висновку, що нам терміново потрібна європейська, євангелічна, місіонерська, публічна теологія, котра формуватиме бачення Європи, яке відображає Божі цілі.
Долучайтеся до нас он-лайн, адже ми шукатимемо таке бачення протягом наступних трьох вечорів по середах, вивчаючи доповідь Джима Меморі «Європа 2021» (Europe 2021). Напишіть мені, і я надішлю посилання.
До наступного тижня,
