Ми, мешканці Заходу, які прожили сімдесят років у мирі, що підтримувався міжнародним порядком, встановленим після Другої світової війни, мало що знаємо про тривогу і страх, які щодня переживають українці та інші люди в зонах бойових дій.
Жахливі повідомлення про жорстокі обстріли дитячої лікарні «Охматдит» у Києві, скоєні всього кілька днів тому, а також інших лікарень та цивільних об’єктів, шокували місто, країну та весь світ, продемонструвавши бездушну зневагу Кремля до міжнародного права.
Для Іри Капітонової та її родини в Києві російські ракети – це страшно, і вона та її близькі відчувають страх і тривогу під час повітряних атак або тривалих відключень електроенергії. Іра написала, що кілька днів тому їхню вечерю перервали сирени, і їм довелося закінчувати її в передпокої. Трохи згодом вони набиралися мужності з Писання, під час щоденних біблійних читань: «Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться… І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Матвія 10: 26, 28).
Тут, на заході, наслідки виборів у Великій Британії, Франції та до Європейського парламенту, нещодавно інавгурований (ультра) правий уряд у Нідерландах і майбутні президентські вибори в США, де боротьба точиться між двома кандидатами похилого віку, створили в Європі та за її межами атмосферу непередбачуваності… і страху.
Інстинкт відходу в ізоляціонізм і націоналізм зрозумілий. Проте він грає на руку авторитарним, антидемократичним силам, які намагаються повалити нинішній міжнародний порядок, заснований на глобальному управлінні, економічній стабільності та колективній безпеці. Цей порядок був сформований у відповідь на провал Версальського миру та Ліги Націй, Велику депресію та жорстокість Другої світової війни.
По той бік Атлантики американці завжди боялися, що участь у світовій політиці поставить під загрозу їхній грандіозний експеримент. До приєднання до союзників, які боролися з Гітлером, їх підготувала зовсім не атака на Перл-Гарбор у грудні 1941 року. За одинадцять місяців до того, 6 січня 1941 року, на тлі великої глобальної невизначеності й непередбачуваності, президент Франклін Рузвельт виголосив свою знамениту промову про «чотири свободи» (‘Four Freedoms’) у своєму щорічному зверненні до Конгресу «Про стан справ у країні»
Готуючи промову з трьома помічниками у своєму кабінеті, Рузвельт заплющив очі, відкинувся на спинку обертового крісла, попросив знаком про тишу і після тривалої паузи почав поволі диктувати своє бачення свободи, що охоплює весь світ: «чотири свободи», за які, на його думку, американці будуть готові боротися, а якщо потрібно, то й померти. Він розпочав:
«Ми прагнемо до світу, побудованого на чотирьох основоположних свободах людини.
Першою є свобода слова та вираження своїх поглядів у будь-якій частині світу
Друга – це свобода кожної людини сповідувати свою віру свій власний спосіб у будь-якій частині світу.
Третя – це свобода від нужди, що більш простою мовою означає економічний добробут, який забезпечить кожній нації здорове мирне життя для її мешканців.
Четверта – свобода від страху, що більш простою мовою означає загальне скорочення озброєнь до такого рівня і в такий спосіб, за яких жодна країна не матиме змоги вчинити акт фізичної агресії проти свого сусіда в будь-якій частині світу.
Це не бачення далекого тисячоліття. Це певна основа для певного типу світу, якого можна досягти в наш час і в нашому поколінні. Цей світ – повна антитеза так званому новому порядку тиранії, який диктатори прагнуть створити за допомогою вибуху бомби.
Цьому порядку ми протиставляємо велику концепцію – моральний порядок. Добре суспільство здатне без страху протистояти як схемам світового панування, так і зарубіжним революціям».
Ці «чотири свободи» лягли в основу Атлантичної хартії, проголошеної Вінстоном Черчиллем і Франкліном Рузвельтом у серпні 1941 року, та Організації Об’єднаних Націй, декларація якої була підписана 1 січня 1942 року (United Nations Declaration). Вони також лягли в основу Загальної декларації прав людини, прийнятої Організацією Об’єднаних Націй у 1948 році, значною мірою завдяки праці вдови Рузвельта, Елеонори
Тема чотирьох свобод надихнула ілюстратора Нормана Роквелла на створення серії картин, які вперше були опубліковані на обкладинках популярного національного журналу The Saturday Evening Post, а пізніше – на плакатах для збору коштів на військові потреби.
У наш час популістських лідерів, які стверджують, що захищають юдео-християнські цінності, одночасно підриваючи демократію зсередини, доцільно запитати, який тип лідерства веде до свобод, сформульованих Рузвельтом.
Нехай Бог дасть нам лідерів, які прагнутимуть до того, щоб ці свободи поширювалися повсюдно в нашому світі!
P. S. Зауважте: заголовок статті в газеті, яку тримає батько, повідомляє про жахіття бомбардувань. Немов новини цього тижня…
До наступного тижня,
