Сьогодні, вирушивши на морську прогулянку разом зі своєю сім’єю, я святкую 75-річчя мого паломництва на цій планеті.
Наше судно – це 125-річний вітрильник, що має відповідну назву «Якобшельп». Адже «мушля Святого Якова», або морський гребінець, є символом Каміно-де-Сантьяго, популярного паломницького шляху з розгалуженими маршрутами, що проходять всією Європою і закінчуються біля могили апостола Якова в Сантьяго-де-Компостела.
Моє паломництво почалося на іншому кінці світу і переносило мене з місця на місце, поки врешті-решт я не заснував нове плем’я Фаунтенів у Нідерландах. Мене часто запитують, чи маю я голландське минуле, на що я відповідаю: «Ні, але маючи дев’ятьох онуків, я маю голландське майбутнє».
Дозвольте розповісти, як все починалося.
Був кінець липня 1972 року. Я сидів за своїм робочим столом в редакції газети «New Zealand Herald» в Окленді, коли пролунав телефонний дзвінок. Давня університетська приятелька запитала, чи не хотів би я поїхати до Веллінгтона на співбесіду щодо нової роботи. Вона пояснила, йдеться про роботу роз’їзного секретаря в християнському студентському русі Inter Varsity Fellowship (IVF), як він тоді називався.
Мені було приємно отримати запрошення. Я мав подорожувати по всій країні, допомагаючи християнським студентським клубам у різних університетах. Я був молодий і не мав пари. Можливо, мені навіть спадало на думку, що я матиму можливість пошукати супутницю життя серед найкращих студенток-християнок країни.
Але переді мною постала дилема. Я почав працювати в «New Zealand Herald» лише шість місяців тому. Як я міг піти звідти, не пропрацювавши й року? Господи, це були двері, які Ти відчиняв, чи щось, що відволікало?
Того вечора я прочитав у «Daily Light», збірнику для щоденних читань і роздумів, який батько подарував мені в день хрещення: «Ось, Я даю перед вами дорогу життя і дорогу смерті». Це звучало досить радикально! Але який зі шляхів який?
Наступного ранку, 26 липня, я прочитав у своєму збірнику: «Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався». Далі: «Він нашу спадщину для нас вибирає». Потім: «Господь Сам провадив його…» І нарешті: «Устаньте й ідіть, бо тут не спочинок ваш…»
Роз’їзний секретар
Якщо коротко, то через шість місяців я поїхав до Веллінгтона, щоб почати працювати роз’їзним секретарем. Це також включало організацію служіння у декількох містах з провідним англійським студентом-євангелістом Девідом Вотсоном і музичним дуетом з Канади, подружжям Мервом і Мерлою Вотсонами (тезками Девіда). Яким же насиченим був той час для мене – я багато чого учився, подорожуючи разом з Вотсонами і проводячи з ними заходи та конференції у кампусі!
Але це поставило мене перед іншою дилемою. Мерв і Мерла попросили мене переїхати до Торонто (Канада) і стати їхнім менеджером. Вони планували поїхати наступного літа до Європи з великою командою співаків, танцюристів і музикантів, і їм потрібен був хтось, хто б керував цією групою під назвою «Shekinah». IVF хотіли, щоб я залишився ще на рік, а «New Zealand Herald» – щоб я повернувся на посаду оглядача з питань релігії. Джон, мій бос, встановив крайній термін, коли я мав повідомити йому про свої плани, щоб він міг вчасно знайти мені заміну.
Того дня, коли спливав термін, я перебував на поромі, що заходив до гавані Веллінгтона. Я вийшов на палубу, де віяв ранковий бриз, і обмірковував своє рішення. Я дістав свій «Daily Light». Було 26 липня! Я знову прочитав: «Вірою Авраам, покликаний на місце…»
Я пригадав, що відчував рік тому, коли вперше прочитав ці слова: що відчиняються двері, які приведуть до інших дверей, і врешті-решт, як і Авраам, я знайду свою землю, яку успадкую. Порадившись з Девідом і батьками, я був готовий сказати своєму начальнику, що мені потрібно «йти».
Це вилилося у 18 місяців роботи в Торонто, що включало подорожі Північною Америкою та Європою під час гастролів «Shekinah» влітку 74-го. Турне Європою – нас було понад шістдесят осіб – почалося з виступу Девіда у величезному Йоркському соборі й закінчилося в Нідерландах, де відбулося моє знайомство з Флойдом Макклангом.
Відчуття
Через кілька тижнів після повернення до Торонто я відвідував семінар на тему майбутнього, під час якого у мене з’явилися три сильні відчуття: я маю повернутися до Європи, повернутися до журналістики і жити в общині. Кілька днів по тому прийшов лист від Флойда, в якому він запрошував мене приєднатися до нього в Голландії, щоб редагувати журнал, який він започаткував. Я житиму в сільській місцевості в новоствореній общині під назвою «Гейдебек». Європа! Журналістика! Община!
У літаку, яким я летів з Торонто до Амстердама, я вирішив почитати і дістав свій «Daily Light». Це знову було 26 липня! «Вірою Авраам…»
Проте одного дня, після кількох місяців життя в Гейдебеку, я сидів у своєму кабінеті й дивився у вікно. «Що я роблю серед корів у голландській глушині? – запитував я себе. – Чи я справді там, де маю бути?». У двері постукали. До кімнати боязко увійшла молода американська дівчина на ім’я Паула. Вона тримала в руках аркуш рисового паперу з нотатками, охайно зробленими індійським чорнилом. «Господь дав мені ці місця Писання для вас», – сказала вона, простягаючи мені аркуш.
Я не вірив своїм очам! Це відбувалося восени, але з усіх 730 текстів у «Daily Light» Паула виписала уривок з ранкового читання від 26 липня! «Вірою Авраам…»
Протягом наступних місяців стала розгортатися інша історія. У мене почалися стосунки з молодою голландкою на ім’я Ронні де Грааф. Чи зможемо ми бути командою на все життя? – запитував я себе. Ронні показала мені картку, напис на якій, на її думку, підтверджував правильність наших стосунків: «Бог дає найкраще тим, хто залишає вибір за Ним». Я подумав, що саме про це говориться в Псалмі 47:4 з тексту щоденних читань від 26 липня: «Він нашу спадщину для нас вибирає». Тож 26 липня ми з Ромк’є (вона повернулася до свого первинного імені) заручилися, а ця фраза була викарбувана на наших обручках.
Це був початок нашого спільного шляху до спадщини, який триває вже майже п’ять десятиліть. Паломництво, яке варто відсвяткувати, чи не так?
Бесіда з Дженні була перенесена на 16 вересня, і я з нетерпінням чекаю на неї.
До наступного тижня,
