Ймовірно, цього тижня ви очікували на «Дякую, Ліз» після «Дякую, Горбачов» минулого тижня. Але у засобах масової інформації не бракує вдячностей справді видатному монарху Британії. Тому ось ще одна історія, яка тривала більше половини довгого терміну правління королеви.
Минулого тижня завершився сорокалітній розділ, який розпочався із зустрічі зі скватерами, що зайняли будинок для літніх людей у місті Епе.
«Licht in Duuster» («світло в темряві», на місцевому діалекті) – такою була початкова назва будинку, який більше не відповідав державним стандартам. Розташований у темному провулку під назвою Duisterstraat (темна вулиця), будинок, що перебував у власності та управлінні церковного фонду, вітав мешканців і відвідувачів елегантно виписаними на стіні підбадьорливими словами із книги пророка Захарії: «ten tijde van de avond zal er licht wezen» («на час вечора станеться світло». Захарія 14:7).
Ці слова вітали мене і мою дружину одного дня 1982 року, коли ми зустрілися тут зі скватерами, що оселилися у цьому будинку після того, як виїхали його останні мешканці. Ми керували навчальним центром МзМ Гейдебек за п’ять кілометрів звідси і потребували більше житлових приміщень для співробітників і студентів.
У ті часи в Голландії скватери здавалися високоморальними людьми на тлі домовласників, нерухомість яких пустувала, щоб вони могли підняти ціни на оренду. Тоді заселитися в порожній будинок було так само незаконно, як і вигнати з нього скватерів. Вони мали «права скватерів». Однак зі своїми наркотиками та антигромадською поведінкою вони були проблемою для домовласників і сусідів, а також для міської ради. Власники нерухомості нічого не могли вдіяти, окрім як спостерігати, як псується їхнє майно . Крокви знімали для вогнищ у саду, де скватери іноді танцювали голяка.
«І молитися!»
Тому домовласники були в захваті від нашої пропозиції орендувати у них весь будинок, сплачуючи за кожну кімнату, яку ми зможемо зайняти. Уклавши угоду, ми зустрілися зі скватерами і чемно попросили їх виїхати за шість тижнів. Це викликало потік насмішок і барвистих голландських слів.
«Отже, – сказав один з них, коли емоції вляглися, – що ви збираєтеся робити?»
«Чекати», – відповів я.
«І молитися!» – огризнулися вони злобно.
Що ми і зробили. Ми дізналися імена всіх скватерів і почали молитися за кожного.
На якомусь етапі ми обійшли будівлю в манері досить прямолінійного «єрихонського» маршу, провокуючи скватерів відчинити вікна і обрушити на нас оглушливу рок-музику.
Коли минуло шість тижнів, скватери залучили своїх товаришів з усієї країни, щоби з їхньою допомогою захистити «свою» будівлю. Їм повідомили, що це завдання нездійсненне, оскільки будівля має довгий фасад і два крила у формі літери L. Пожежна служба дозволила скватерам залишитися в приміщенні за умови, що вони перебуватимуть у межах певного крила, відгородженого цегляною стіною.
Термін їхнього виїзду спливав у неділю, і ми вирішили, що це не підходящий день, щоб займати частину будівлі, виділеної нам поліцією та пожежною службою. Ми з’явилися там наступного дня. На той час скватери, які приїхали на допомогу, повернулися до своїх міст. Місцеві скватери, побачивши, що ми займаємо частину будівлі, пригрозили викликати поліцію. Вбрані у цивільне поліцейські, що прибули з нами, спокійно відповіли: «Ми вже тут!»
Так почалися «цікаві» півтора роки співіснування в одному будинку, розділеному цегляною стіною. Антигромадська поведінка не припинялася, але життя протікало відносно мирно. Ми і далі молилися за кожного з них.
Боже світло
Якось один юнак прийшов відвідати свого приятеля-скватера, але випадково опинився біля входу до МзМ. Заінтригований, він схотів дізнатися більше. Незабаром хлопець записався на курс підготовки послідовників Ісуса, де зустрів свою майбутню дружину. Пізніше Пітер і Леонора поїхали разом місіонерами до Індії, де не одне десятиліття служили серед повій Калькутти.
Настав день, коли мер Епе постановив вдатися до рішучих дій і відрядив загін особливого призначення для виселення скватерів. У вечірніх новинах національного телебачення було показано кадри, на яких поліцейські на плечах виносять скватерів із будівлі.
Багато років потому, на дні відкритих дверей у Гайдебеку, дівчина, яка працювала на місцевій радіостанції, розповіла Ромк’є, що вона була однією зі скватерів. З цей час вона стала віруючою.
Протягом чотирьох десятиліть у цьому будинку мешкали свого часу буквально тисячі співробітників та студентів МзМ, і кожен має свою власну історію. Багато хто зустрів тут своїх супутників життя.
Минулого тижня працівники МзМ звільнили це приміщення і переїхали в нову будівлю, нещодавно зведену на території МзМ Гайдебек, в якій зможуть розміститися до 100 осіб.
Міська рада Епе тепер орендує «Licht in Duuster» для розміщення перших із 80 українських біженців. Дві родини працівників МзМ залишаються там для управління закладом. Починається новий розділ в історії місця, де багато хто зустрів Боже світло, проходячи свою особисту долину темряви.
Нехай так само буде і з новими мешканцями.
До наступного тижня,
