Сашко загинув цього тижня під час бойових дій на східному фронті в Україні.
Він навчався в останній перед російським вторгненням Школі Учнівства в Києві. Сашко був заручений зі співробітницею МзМ Міланою і планував приєднатися до місії після закінчення військової служби. Звістка про його смерть прийшла під час ретриту, що проводився для співробітників на заході України, і привела багатьох із них у німий шок.
Раптово обірване життя Сашка нагадує нам про те, що жахіття війни приходить до нашого дому. Статистика поранених і вбитих тепер має обличчя. За цими приголомшливо високими цифрами, стоять такі люди, як Сашко, криються незліченні історії душевного болю і горя їхніх близьких, поламаних життів, перед якими тепер безнадійне майбутнє.
Точну кількість загиблих і поранених визначити неможливо. Обидві сторони у цій війні схильні применшувати власні втрати і перебільшувати втрати супротивника. Російські ЗМІ майже перестали повідомляти про кількість загиблих з боку Росії. Останні офіційні дані були оприлюднені більше року тому, і тоді кількість загиблих становила лише 5937 осіб – ймовірно, близько двадцятої частини від нинішньої кількості загиблих. Російські суди постановили, що публікація списків російських жертв на приватних веб-сайтах є «засекреченою інформацією» і може вважатися кримінальним злочином.
Хоча Київ також не розкриває офіційних цифр, президент Зеленський і його радники в різний час повідомляли, що в розпал бойових дій влітку минулого року щодня гинули від 100 до 500 українців. Наприкінці серпня газета «New York Times» оцінила загальну кількість загиблих і поранених з обох сторін майже в 500 000 осіб. За оцінками газети, Росія втратила 120 000 загиблими і 180 000 пораненими, Україна – 70 000 і 130 000 відповідно.
За оцінками вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), за перший рік війни в Україні загинуло більше російських солдатів, ніж у всіх інших війнах Росії з часів Другої світової війни разом узятих. Росія втрачала понад 5000 щомісяця – щонайменше 60 000 минулого року. Порівняйте це з 13-25 тисячами загиблих в Чечні за 15 років. Або з 14-16 тисячами загиблих в Афганістані за дев’ять років. CSIS повідомляє, що за перший рік війни в Україні росіяни втратили в 25 разів більше солдатів, ніж у Чечні, і в 35 разів більше, ніж в Афганістані.
Уявіть собі 500 000 таких як Сашко – хлопців, наречених, чоловіків, синів і батьків. Україна не призиває жінок до армії, але близько 50 000 з них добровільно пішли на службу як у бойових частинах, так і некомбатантами. Понад 100 з них – дружини, матері, доньки та подруги – загинули.
Втрати
Мільйони людей втратили членів родини та близьких друзів, як в Росії, так і в Україні. Ми повинні й далі молитися за них, зокрема за родину та друзів Сашка.
У Росії тягар призову до армії покладено на сільські населені пункти та неросійські етнічні групи, щоб уникнути соціальних заворушень серед переважно російського міського населення. Хоча дехто пішов воювати з ідеологічних або фінансових міркувань, переважна більшість не мала вибору і страждає на фронті всупереч власній волі.
Кожний з них – людина, створена за образом і подобою Божою. Тому незалежно від того, наскільки людина поранена, в ній все одно можна побачити щось від Божої слави. Нам легко піддатися націоналістичним емоціям, пов’язаним з перебігом війни, особливо коли праведне обурення є відповіддю на кричущу несправедливість.
Але ми повинні пам’ятати настанови Ісуса: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Матвія 5:44.
Я ніколи не стикався з тим, з чим стикаються сьогодні всі українці, коли їхня нація, їхня свобода, їхнє майбутнє, їхні надії та їхні близькі піддаються таким жорстоким нападам з боку безжального диктатора.
Ампутанти
Однак мене надихає той, хто зіткнувся з подібними викликами і був утримуваний гестапо в одиночній камері на початку окупації Франції під час Другої світової війни. Робер Шуман, на той час депутат французького парламенту, який згодом став прем’єр-міністром і міністром закордонних справ, таємно передавав послання французькому опору, в яких говорилося: «Ми, французи, повинні навчитися любити і прощати німців, щоб відновити Європу після війни». Через п’ять років після закінчення війни Шуман ініціював процес європейської інтеграції, почавши з християнського прощення і примирення, що стало першим кроком до Європейського Союзу.
Майбутнє потребуватиме далекоглядних примирителів і миротворців, коли настане відповідний час.
Повернімося до цифр втрат: дослідження Wall Street Journal, проведене цього літа, показало, що кількість ампутацій, зроблених як військовим, так і цивільним, росіянам і українцям, перевищила кількість ампутацій, зроблених британцям і німцям за всю Першу світову війну.
Цього місяця «Шуманські бесіди» (Schuman Talk, понеділок, 9 жовтня, 18:00) присвячені спільноті інвалідів у Європі, до якої тепер належать і ці ампутанти, – величезній меншості, яка налічує близько 60 мільйонів (!), але яку дуже часто ігнорують, зневажають, не розуміють і неправильно оцінюють, в тому числі і церкви та віруючі люди. Я розмовляю з Терезою Свінтерс і Мартіною Кьонінгер з Європейської організації допомоги інвалідам про їхні героїчні зусилля, спрямовані на захист своїх товаришів-інвалідів у Європі.
Ми повинні прислухатися до них.
P.S. Якраз під час публікації цього щотижневого слова надійшла новина про те, що вчора, 6 жовтня, у віці 88 років, в Кона, Гаваї, помер Лорен Каннінгем, засновник організації «Молодь з місією». Разом з Джорджем Вервером, засновником організації «Операція “Мобілізація”», який помер півроку тому, Лорен був зачинателем короткострокових молодіжних місій на громадських засадах. Він був невтомним борцем за те, щоб зробити Біблію доступною для кожної мовної групи. Далі читайте тут.
До наступного тижня,
