Переслідування, тортури і вбивства християнських лідерів авторитарними правителями в окупованій Україні, як ми повідомляли минулого тижня, і в багатьох інших місцях світу, були невід’ємною частиною християнської історії з моменту зародження Церкви.
За переказами, майже всі апостоли загинули мученицькою смертю, хоча єдине біблійне свідчення, яке ми маємо, стосується лише Якова (Дії Апостолів, 12:2). Кига Дій закінчуються тим, що в 60 р. н.е. Павло ще живий і, діставшись Рима, проповідує про Царство Боже. Що трохи дивно, оскільки імовірний час написання Лукою Дій варіюється у відрізку між 70-м і 120-м роком нашої ери. Смерть Павла датується десь між 64-м і 68-м роками.
Цього тижня, перебуваючи в Римі задля участі у роботі аналітичного центру, я поїхав автобусом за межі міста, щоб відвідати імовірне місце мученицької смерті Павла на території комплексу трапістського абатства Tre Fontane – Три джерела.
Комплекс абатства складається з монастиря і трьох церков: великої римської базиліки сьомого століття, церкви в стилі бароко, де зберігаються мощі мучеників, загиблих при Діоклетіоні в 299 році, і, нарешті, в кінці довгої алеї, обсадженої деревами, є ще одна барокова каплиця, зведена на імовірному місці загибелі апостола Павла.
На великій мармуровій дошці над дверима каплиці викарбувана докладна інформація про те, що, за переказами, відтята голова апостола тричі вдарилася об землю, і в місцях цих ударів «чудесним чином забили три джерела». Усередині каплиці кожне з трьох розташованих на рівній відстані одне від одного джерел накрите табернаклем із похмурим зображенням голови апостола. Джерела досі струменять водою, хоча й не придатною для пиття. (Дохристиянські тексти, в яких йдеться про існування цих джерел, суперечать офіційній традиційній версії).
Варіанти?
Кілька творів мистецтва допомагають паломникам у їхніх роздумах про мученицьку смерть апостола. Мармурова композиція зображує Павла, що поклав голову на плаху, та його ката, готового завдати удару сокирою (див. фото вгорі).
На настінному розписі за центральним джерелом – сцена здійсненої страти: кров витікає з обезголовленого тіла Павла, оточеного вбраними в обладунки солдатами і жінками, що поклоняються, а три нові джерела вказують на місця, де вдарилася об землю його сива, мертва голова, що лежить поряд, обрамлена німбом.
На іншій, здавалося б, не пов’язаній з цим картині, зображений розіп’ятий догори ногами чоловік. Його ступні вже прибиті до вертикального стовпа хреста. Вочевидь, це Петро, який, за переказами, загинув мученицькою смертю того самого дня, що й Павло, а саме 29 червня 67 року н. е., під час гонінь Нерона, приблизно за дванадцять кілометрів звідси, на місці собору Святого Петра у Ватикані.
Однак найдавніші джерела не підтверджують їхню мученицьку смерть в один день. Пізніша версія смерті апостолів в один день була спрямована на зміцнення претензій Римської церкви на апостольський авторитет. І все ж і Петро, і Павло, проголошуючи вірність як Господу Ісусу, а не кесареві, були трениною в боці у Нерона. Вони були бунтівниками, і їх потрібно було знищити, щоб зберегти Pax Romana; точнісінько, як віруючі, що не належать до російської православної церкви у Росії та на окупованих територіях, вважаються тими, хто підриває «русский мир».
Картина нагадує нам, що Павло також був би приречений на розп’яття, якби він не був римським громадянином. Для нас, людей сучасності, обидва варіанти є жахливими. Проте відрубування голови вважалося швидкою і милосердною стратою – за умови, що кат був умілим, а його сокира – гострою. Як римському громадянину, Павлу було надано варіант «швидко й милосердно». Розп’яття було смертю раба, найбільш принизливою формою страти, яку тільки можна собі уявити. Андрій, брат Петра, також був розіп’ятий, хоча найдавніші джерела стверджують, що він був прив’язаний, а не прибитий цвяхами, до латинського (вертикального) хреста, а не до Х-подібного, який з’явився у Середньовіччі.
У тих із нас, хто з дитинства знайомий з історіями та зображеннями хреста і розп’яття, реальність, яку вони уособлюють, не викликає шоку, жаху чи відрази. Ми також не усвідомлюємо, наскільки наша культура просякнута символікою хреста. Що, якби Ісус був римським громадянином і Йому би «милосердно» відтяли голову? Не було би ні «Юніон Джеків», ні скандинавських, мальтійських, грузинських чи швейцарських прапорів з хрестами. Ні золотих хрестиків на шиї. Ні зелених хрестів на аптеках. Ані Червоного Хреста. Жодних рядів білих хрестів на військових кладовищах. Ні хреста на короні Карла, ні на логотипі KLM. Ніяких татуювань з хрестами. Жодних футболістів, що осіняють себе хресним знаменням…
Цінності?
Два тижні тому у Фрібурзі (Швейцарія) я почув розповідь Тома Голланда, британського письменника, автора книжки «Dominion», про відвідини міста на півночі Іраку, де ІДІЛ чинив геноцид християнських та інших меншин, застосовуючи серед іншого і розп’яття своїх жертв.
Роздумуючи про те, як розп’яття використовувалося для упокорення ворогів, Том зрозумів, якою відразливою для нього була жорстокість римлян. Його цінності не були римськими, але звідки вони взялися? – запитував він себе. Що змінилося з часів Римської імперії, що зробило людську гідність, права людини, співчуття, толерантність, справедливість і рівність цінностями, закріпленими в європейському праві?
Це стало початком його паломництва до прийняття послання, яке перші християнські мученики принесли в Європу, і відкриттям революції, котру їхнє послання ціною нових мученицьких смертей здійснило на цьому півострові, який ми часто називаємо «континентом».
Саме тому автократи і тирани і досі намагаються безжально репресувати тих, чиї зусилля спрямовані на те, щоб своїм посланням любові, правди та справедливості надовго повалити усталений порядок речей. Це послання, за яке варто померти.
Це обіцяє бути серйозною та надзвичайно цікавою розмовою про те, чому віра є важливою в публічній сфері. Вівторок, 9 липня, 18:00 за центральноєвропейським часом.
До наступного тижня,
