Який тиждень! Це почалося минулої суботи з потужного вибуху та вогняної кулі, коли була висаджена в повітря частина Керченського мосту між Росією та Кримом. Подарунок президенту Путіну від українців на 70-річчя?
Кремль швидко розповсюдив історію про вибух вантажівки, але більш детальне вивчення відеозаписів вибуху показує, що вогняна куля спалахнула одразу позаду вантажівки, яка, отже, не була причиною вибуху. Схоже, пошкодження спричинив якийсь вибух під мостом, що наводить на думку про надзвичайно успішний акт саботажу.
Розлючена Росія протягом 48 годин атакувала 15 українських міст, здійснивши понад 80 ракетних обстрілів, ціллю яких були об’єкти критичної інфраструктури. Іра, колега з Києва, пише, що українська розвідка заявила, що Росія планувала цю атаку заздалегідь. Це не була поспіхом спланована відплата за Кримський міст. Вона позитивно оцінила події:
«Ми знали, що цієї зими на нас чекають атаки на об’єкти критичної інфраструктури, і готувалися. Звісно, ми хотіли би, щоб цього не сталося, але є причини прославити Бога. Якби Росія зачекала і здійснила цю атаку посеред зими, у період найнижчих температур, це було б величезним шоком і мало би набагато важчі наслідки для людей. Однак вони захотіли зробити «великий жест» зараз, і це допоможе нам краще підготуватися до зими, адже тепер навіть скептики запасаються свічками і теплим одягом».
Така жорстока реакція Росії лише консолідувала глобальну опозицію до російської агресії, що знайшло своє вираження у засудженні Генеральною Асамблеєю ООН 143 голосами проти 5 «спроби незаконної анексії» Росією чотирьох областей України.
Однак навряд чи щось із вищезазначеного змінить рішучість Путіна і далі посилати тисячі молодих росіян на смерть. За словами Іри, цього тижня велика група нещодавно мобілізованих російських військових здалася в полон українським збройним силам. Їх відправили воювати без будь-якої підготовки, теплого одягу і боєприпасів, погрожуючи розстрілом, якщо відступлять. Щоби врятувати свої життя, вони убили свого командира і здалися в полон.
Ключові погляди
Цього тижня мені надіслали дві статті, кожна з яких містить ключову точку зору. Колишній кандидат у президенти Росії Олексій Навальний, який відбуває дев’ятирічний термін ув’язнення за те, що був скалкою в президентській дупі, у статті для «Washington Post», таємно переправленій з його в’язниці, застеріг західних лідерів від мислення на короткострокову перспективу. Позбавлення від Путіна не розв’яже проблему Росії. «Загрозою для миру та стабільності в Європі є агресивний імперський авторитаризм, який Росія нескінченно нав’язує самій собі», – пише він. – «Без серйозних змін у державному устрої Росії, перетворення її на парламентську республіку, післявоєнна Росія, як і післяпутінська, приречена знову стати войовничою та путіністською». Війна і далі розглядається російськими лідерами як «дивовижний засіб розв’язання всіх проблем», стверджує він. Варто прочитати цю статтю (лише англ. мовою) повністю.
Друга стаття (також лише англійською) християнського політичного оглядача Девіда Френча містить уроки з нечестивого союзу російської церкви і держави, які повинні взяти для себе християнські націоналісти у всьому світі. Події в Росії викривають християнський націоналізм як основу для корупції, жорстокості та гноблення, стверджує він. Путін зображує себе захисником християнської цивілізації, об’єднавши російську православну церкву і ФСБ, виправдовуючи свій православний джихад.
На перший погляд може здатися, що християнський націоналізм заслуговує на підтримку з боку християн. Багато американських християнських націоналістів вважають Путіна взірцем для наслідування. З’являючись в різних країнах в різні періоди історії, християнський націоналізм стверджує, що країна (Америка, Англія, Угорщина, Нідерланди, Росія, Іспанія, Італія…) визначається християнством, і що уряд повинен підтримувати її в такому стані. Християнство повинно мати привілейоване становище в публічному просторі. Звучить розумно – але зараз в Америці це розділяє церкву і державу.
І в Росії, і в Америці використовується аргумент, що діють сили, які прагнуть знищити традиційну християнську цивілізацію. Ця загроза вимагає втручання держави, щоб «винагородити друзів і покарати ворогів». Уряд тоді прив’язується до певного нібито християнського морального бачення. Низька моральність політика не є підставою не довіряти йому владу – таку позицію зараз займають багато американських євангеліків. Але, застерігає Френч, влада розбещує; християнський світ ослаблює християнство; а жорстокість не є силою.
І, нарешті, чудова історія надії, яку ми з Ромк’є привезли з конгресу «Надія для Європи», що відбувся минулого тижня у Сараєві. Коли в лютому Росія розпочала вторгнення в Україну, Мартіна Кенінгер із Європейської спільноти допомоги інвалідам одразу ж ініціювала відправлення п’яти спеціалізованих транспортних засобів до українського кордону для порятунку інвалідів, які, без сумніву, є найвразливішими в умовах війни. Подолавши численні труднощі, включно з закриттям угорського кордону (!), вони змогли перевезти 35 інвалідів. Згодом понад 600 інвалідів та їхніх сімей та/або опікунів було перевезено у безпечне місце!
«І хай тече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!» Амос 5:24
До наступного тижня,
