Релігія токсична. Духовність – чудова.
Як часто ми чули від людей: «Я не релігійний, я духовний»? Можливо, ми навіть самі це говоримо.
Такі богослови, як Карл Барт («релігія за своєю суттю є безвір’ям») і Дітріх Бонхеффер («безрелігійне християнство»), також засуджували релігію як бліду заміну справжньої духовності.
Тому Абрахам Кайпер видається на століття застарілим, коли він без докору сумління переломлює християнську релігію через свою кальвіністську призму і відкриває «добру новину для науки, мистецтва та культури». На його думку, кальвінізм був релігією, необхідною для процвітання людства. Він «об’єднав Бога і людство; особистість і суспільство; голову, серце і руки». Це була релігія всього життя, прожитого в Божій присутності (coram Deo).
«Кальвінізм» може запропонувати нам вузьку догму про призначення і Бога, який свавільно посилає людей в пекло або в рай. Але Кайпер має на увазі щось значно ширше і багатше. Не даючи визначення релігії, він вважає, що людське життя є повноцінним, коли воно прожите «в усій його широті та глибині, індивідуально і колективно, на славу Божу».
Що більшість людей думає про «релігію»? Такі вирази, як «нудні ритуали», «нескінченні проповіді», «лицемірні священики» або «застарілий фанатизм», висловлюють розповсюджені нарікання. І часто небезпідставні. Але чи так усе насправді?
Чотири запитання
Цього тижня наша онлайн-спільнота обговорила другу з серії лекцій з кальвінізму Абрахама Кайпера, «Кальвінізм і релігія», прочитану ним у 1898 році в Америці у Принстонській теологічній семінарії.
Як я писав минулого тижня, ці лекції є, мабуть, найкращим інструментом до розуміння мислення Кайпера. Вони були прочитані на піку його кар’єри перед англомовною аудиторією, незнайомою з голландським контекстом. Він представляє християнський світогляд, даючи основу для розгляду трьох фундаментальних людських взаємин: з Богом, з іншими людьми і зі світом.
У першій лекції пояснюється концепція світогляду. У другій розглядаються відносини людини з Богом та духовною сферою: релігією. Наступні лекції присвячені наслідкам цього «релігійного» виміру: у політиці, науці, мистецтві та майбутньому. Справжня релігія, на його думку, відкриває можливість позитивних перетворень у світі, як в окремих людях, так і в суспільстві.
Ця друга лекція, мабуть, найважча і найбільш богословська. Чесно кажучи, якби я був серед тих перших сорока з гаком слухачів, я б насилу стежив за його викладом, а, можливо, і заснув би. Але тоді я пропустив би глибокі думки, які й досі важливі для нас навіть у двадцять першому столітті.
Кайпер ставить чотири запитання про релігію, перш ніж запропонувати свої «кальвіністські» відповіді. Сучасні теологи та філософи розглядали релігію як продовження людської особистості. Тому Кайпер починає запитувати: Чи є релігія просто людським явищем? Заради кого існує релігія: заради людини чи заради Бога?
Релігія ««як така допомагає людині, але вона не існує заради людини»», – відповідає він. Хоча Бог заклав у кожну істоту вроджене відчуття Божественності, зробивши людей релігійними істотами, «релігія існує насамперед заради Бога і лише потім – задля людини».
Відродження та відновлення
Друге запитання – чи повинна церква, священик чи чаклун стояти посередником між Богом і душею? Чиста духовна релігія, відповідає він, не потребує жодного тварного заступництва і передбачає безпосереднє спілкування між Богом і людським серцем. Усі віруючі, а не лише клас священиків, беруть участь у священстві Христа. Ця думка про те, що релігія призначена для простої людини, мотивувала його турботу про «маленьких людей», de kleine luyden, християн із «синіх комірців», у яких він черпав свою основну підтримку в Нідерландах.
Третє запитання: чи належить релігія лише до «священних» сфер, приватних питань серця чи моральності, чи вона охоплює все людське життя? Рим, на його думку, провів границю між освяченою та мирською сторонами життя: духовенство та монастирі перебувають у Святому Святих, благочестиві миряни – у Святому місці, а прості парафіяни – у Зовнішньому дворі. «Система обмежень і поділів для тих, хто у Зовнішньому дворі, закінчилася тим, що дев’ять десятих практичного життя опинилися взагалі поза всякою релігією», яку перенесли зі звичайних днів на святкові, «дозволяючи віддати перевагу гріховним мирським насолодам» над церковним благочестям.
Ні, вважає він, істинна релігія має на увазі, що «до чого б людина не прикладала руку – чи до сільського господарства, торгівлі, виробництва, – чи розум, у світі мистецтва чи науки, вона у всякій справі перебуває перед лицем свого Бога, служить Йому, повинна строго Йому коритися і, головне, повинна Його прославити».
І останнє: чи відображає релігія наш звичний спосіб життя як природний чи направляє нас до нового способу життя? тобто, чи ставить вона за мету змінити світ? Чи може релігія бути позитивною силою добра у світі? Істинна релігія не може розглядати нинішній стан людини як природний, але як неприродний, такий що не відповідає Божому задуму. Тому релігія обов’язково сотеріологічна, пише він, тобто вона спрямована на відродження людей та відновлення всього того, що було втрачено внаслідок гріхопадіння.
Що означає, усіх сфер життя, уражених гріхом. Тобто кожної сфери життя.
До наступного тижня,
