Цієї п’ятниці політики, дипломати та молитовники з країн Північної Європи та Балтії зібралися в Гельсінкі біля фінського парламенту на молитовний сніданок.
Вони продовжили традицію поєднання молитви і політики, яка зародилася сімдесят років тому, коли відбувся перший інавгураційний президентський молитовний сніданок з президентом Ейзенхауером у Вашингтоні, округ Колумбія, а потім з 1998 року – молитовні сніданки в Європейському парламенті в Брюсселі.
Ще до цих ініціатив, у 1952 році, троє «батьків-засновників Європи», Робер Шуман, Конрад Аденауер і Альчіде де Гаспері, зустрілися для молитви в монастирі поблизу Кобленца на Рейні напередодні підписання договору про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі. Це був перший крок на шляху до припинення безперервних воєн і створення «спільноти народів, глибоко вкорінених у християнські цінності». Вони молилися про Європу, в якій народи будуть спільно будувати своє майбутнє.
«Будуємо разом» – такою була тема п’ятничного заходу. Учасники зібралися з метою зміцнення стосунків і взаємного заохочення у своїй праці в бурхливому політичному житті. У відповідь на прохання висвітлити цю тему я розглянув аналогію з будівництвом, яку навів Павло у його Першому посланні до Коринтян (3:10).
«То що ж ми будуємо?» – було моє перше запитання. Якби аудиторія складалася з єпископів і пасторів, відповідь, напевно, була б такою: Церкву. Але переді мною були люди, діяльність яких пов’язана з громадськими інституціями, а не церквою.
Чи казав нам Ісус коли-небудь будувати Його Церкву? Насправді ні. Дивно, але у Своєму вченні Ісус дуже мало говорив про церкву. Він збудує Свою Церкву (Матв. 16:18), а ми повинні шукати Його Царства. З молитви «Отче наш» ми можемо зробити висновок, що Царство Боже є там, де виконується Його воля: на землі, в Європі, в країнах Скандинавії та Балтії, так само, як і на небі. Там, де приймаються закони, що сприяють шалому, примиренню і правильним стосункам – наприклад, в сім’ях, бізнесі, міжнародних відносинах, сільському господарстві і між етнічними групами, – хіба це не є в певному сенсі наближенням Царства?
Але чи не є це сліпою плямою для багатьох із нас? Чи справді ми віримо, що Ісус є Господом усього? Не лише нашого особистого духовного життя чи церковного, але й громадського – політики, дипломатії, бізнесу, засобів масової інформації. Абрахам Кайпер висловився так: «Немає жодного квадратного дюйма людського життя, де Христос, повновладний правитель над усім, не сказав би: Моє!».
Якби ми справді вірили в це в євангелічному світі, то воно, безумовно, відобразилося б і в наших богословських семінаріях! На жаль, це не так. Де молоді люди можуть отримати знання з публічного богослов’я, щоб стати посланцями Царства в суспільстві, підготуватися до кар’єри в політиці, дипломатії чи бізнесі?
«Як ми будуємо?» – наступне запитання. Павло нагадує коринтянам, що Ісус Христос є основою. Він є центром руху молитовних сніданків, Він – головний спільний знаменник для віруючих усіх політичних переконань. А Живе Слово розкривається в Писанні – книзі, яка сформувала Європу більше, ніж будь-який інший чинник.
Але тут ми виявили ще одну сліпу пляму. Чи є Біблія просто книгою, націленою на те, щоб привести нас на небо і врятувати наші душі? Чи її послання набагато глибше і ширше, і вказує на відновлення і примирення «всього, що на небі, і що на землі»?
Як багато ми знаємо про перетворюючу силу Біблії у формуванні нашої політики, уряду, демократії, концепції Європи, європейської культури, європейської інтеграції та самого Європейського союзу? Як ми можемо визначити духовні ідолопоклонства, що стоять за всіма «-ізмами» (націоналізмом, капіталізмом, соціалізмом, лібералізмом тощо), кожен з яких абсолютизує щось із Божого доброго творіння, як пояснює Девід Койзіс у книжці «Політичні бачення та ілюзії» (див. також мою розмову з Девідом у «Шуманських бесідах»).
Знову ж таки, де молоді політики-початківці можуть знайти біблійні основи для свого покликання працювати в публічній сфері?
«Де ми будуємо?» – це було третє і останнє запитання, яке привело безпосередньо до третьої і останньої сліпої плями. Більшість з нас займається будівництвом на місцевому рівні. Євангеліки, як правило, зосереджені на помісній церкві і, відповідно, мислять локально. Протестантські церкви виникли в результаті Реформації як територіальні церкви, такі як Англіканська церква або Голландська реформатська церква. Вони були схильні мислити на національному рівні. Натомість католики завжди вважали себе приналежними до вселенської, кафоличної церкви і тому бачили ширшу картину.
Хтось сказав: Католики бачать ліс, протестанти – дерева. До цього я додам, що євангеліки бачать гілки. У нас, євангеліків, є сліпа пляма, коли йдеться про Європу.
Тож хвала Богу за рух «Молитовний сніданок» (Prayer Breakfast) , який, маючи на меті плекати дружбу попри політичні, філософські та навіть релігійні розбіжності, проводить молитовні заходи в Європейському Парламенті та парламентах багатьох з 50 європейських країн. (Фото: Пер Еверт)
До наступного тижня,
