Чиєю є історія походження Європи?… «європейських» цінностей свободи та миру?…чи процесу євроінтеграції?
На першому молитовному сніданку, що відбувся минулого тижня у шведському парламенті, парламентарі почули альтернативу популярному секуляристському наративу про походження Європи, який маргіналізує Бога. Потім учасники «Форуму Європи», що проходив упродовж наступних двох днів, почули ще один виклик загальноприйнятій думці про те, що цінності миру, свободи і прав людини були плодом доби Просвітництва – коли у вісімнадцятому столітті «забобони релігії були відсунуті на другий план розумом».
Виступ перед політиками старшого наукового співробітника Центру Шумана Еверта Ван де Полла став продовженням моїх власних роздумів про те, як Європа перетворилася на «дім сквоттерів», заселений людьми, які не знають, хто заклав підвалини європейського дому і хто заплатив ціну за свободи, якими ми насолоджуємося сьогодні. Хоча стародавні греки й вживали назву «Європа», стверджує Еверт, для них це був невеликий регіон, що охоплював частину сучасної Греції та південні Балкани. Для шовіністично налаштованих греків ідея включення до «Європи» варварів на півночі була б неприйнятною. Для римлян також існувало лише поняття «ми, римляни» і «наша греко-римська цивілізація», але не «ми, європейці».
Історія розвивалася в процесі протистояння християнських сил просуванню мусульманських армій у восьмому столітті, як на заході, так і на сході. У своїй хроніці про битву при Пуатьє Ісидор з Бежа назвав франків та їхніх союзників «європейцями», використовуючи збірну назву для цілої групи християнських народів.
Батько Європи
Назва «європеєць» означала приналежність до християнізованого світу, до групи народів, що сповідують одну християнську віру. «Європа» означала відчуття приналежності до цілого, більшого за власну націю. Що більше «варварських» народів приймали християнську віру, то більше розширювалася і Європа: до неї увійшли готи, слов’яни, вікінги та балти. Європа була християнством, християнство було Європою. Виникла нова християнська імперія, яка називала себе Священною Римською імперією, а в церковних документах іменувалася «Європою». Карл Великий, коронований у 800 році імператором Священної Римської імперії, був відомий як «Pater Europae», Батько Європи.
Історія Європи не може бути правдиво розказана без історії Ісуса в центрі. Кожен європейський політик повинен почути історію – як її розповідає Еверт – про виникнення ідеї Європи, як ми її розуміємо сьогодні.
Те саме стосується історії про те, як свобода, мир і права людини стали європейськими цінностями. Мислителі епохи Просвітництва, які відстоювали право кожної людини на певні громадянські права та індивідуальні свободи (такі як свобода слова і свобода переконань), спиралися, часто несвідомо, на давню біблійну традицію. Це включало «Вихід» і багато уривків про свободу, поняття природного закону (тобто морального закону, записаного в серці та розумі кожної людини), а також одкровення, що кожна людина створена за образом Божим. Принципи рівності, гідності, святості життя, братерства та солідарності випливають із цього розуміння людства. Що своєю чергою стало фундаментом для прав людини, пропагованих ранніми отцями церкви (такими як Тертулліан) і радикальними протестантами (такими як Томас Гелвіс, Роджер Вільямс і Річард Овертонн – «батько прав людини») задовго до того, як мислителі епохи Просвітництва переформулювали ці ідеї.
Прощення
Процес європейської інтеграції було започатковано Декларацією Шумана від 9 травня 1950 року. Це центральна історія, яку ми розповідаємо щороку на «Форцмі Європи», приуроченому до цієї дати. Минулої п’ятниці в історичній церкві Санта-Клара, що у середмісті Стокгольма, ми переповіли історію про те, як настанова Ісуса «любити ближнього» змусила Робера Шумана, міністра закордонних справ Франції, простягнути руку прощення та примирення своїм німецьким сусідам. Так розпочався процес євроінтеграції. Шуман був переконаний, що європейський проект не може бути лише економічним і технологічним процесом. Йому потрібна душа, наполягав він.
Але, як я пояснив політикам на молитовному сніданку, навряд чи можна очікувати, що в їхню компетенцію входить пошук душі для Європи. Це має бути завданням релігійних общин. На жаль, наші релігійні общини занадто часто нехтують цим завданням.
А воно починається з усвідомлення того, що ці історії є нашими історіями, які ми маємо розповісти. Адже будь-яка політика починається з нашого розуміння Бога, яке визначає наше розуміння людської ідентичності, суспільства і того, як ми повинні жити далі.
P.S. Ви можете стежити за сесіями «Форум Європи» тут (п’ятниця) и тут (субота).
Випуск «Шуманських бесід», що відбувся минулого вівторка (9 травня) можна переглянути тут. Поганий зв’язок із Чехією, де зараз мешкає російський історик Андрій Зубов, не дозволив нам взяти у нього заплановане годинне інтерв’ю, тож ми змушені були обмежитися п’ятихвилинним фрагментом. Крім того, ви можете послухати виступ Еверта Ван де Полла про моменти благодаті в новітній європейській історії, а також короткий виступ Яна Фігеля, колишнього посланця ЄС з питань свободи релігії, про коріння свободи та миру.
До наступного тижня,
