Рік тому вийшла книжка під назвою «Чи є Бог популістом?» («Is God a populist?»), завдання якої – підштовхнути християнських лідерів і політиків до обговорення феномена популізму.
З ініціативи норвезького християнського аналітичного центру Skaperkraft в створенні книжки брали участь експерти з усієї Європи. Вони спонукали християнських лідерів замислитися над тим, що потребу в розмові про християнську спадщину Європи задовольняють популісти. Що призвело до ситуації, коли в третину європейських урядів (а їх тридцять три) входять популістські партії, які в 2018 році отримали 26,8% голосів європейських виборців?
Минулого тижня під час веб-семінару , бути модератором якого мене попросили, ми знову звернулися до книги разом з її редактором Сьюзан Керр (у Люксембурзі) і співавтором Крістель Нгнамбі (в Брюсселі). До нас долучився професор теології Еверт ван де Пол з південної Франції.
Ми почали, нагадавши собі про те, що слизька концепція популізму – це «палиця з двома кінцями», як написала Сьюзен у передмові. З одного боку, популісти можуть заохочувати участь демократів, як e русі за громадянські права в США, або, з іншого боку, руйнувати демократію, як у Венесуелі. Популізм може бути правим або лівим. Однак загальні риси полягають в створенні полярності ми і вони, народ проти еліти; і знаходженні цапів-відбувайлів всередині культури, таких як уряд, або Брюссель, або експерти, або тих, хто загрожує ззовні, наприклад, біженці, мігранти, приїжджі та заробітчани з інших країн.
Проте, коли вибухнула пандемія і потребу в експертах широко визнали у всій Європі, голоси почали заявляти, що, змістивши підтримку європейських виборців з антіелітних крайнощів назад на основні партії, пандемія стане передвісником кінця популізму.
Зарано?
Однак, як зауважив Еверт, ховати популізм рано. У той час як пандемія, здавалося, викликала падіння підтримки популістських партій і повернення до більш знайомих центристів в одних країнах, в інших вона дозволила популістським лідерам запроваджувати надзвичайні заходи без будь-якого графіка врегулювання.
За оцінкою Еверта, гнів, спрямований на елітний уряд, пішов у підпілля. Пригнічене обурення з приводу боротьби з пандемією цілком може знову вирватися назовні та вилитися в появу нових антиелітних партій. Він побоюється, що вони погано дають цьому раду і їм байдуже до нас.
Сьюзен погодилася, що стосовно падіння популізму було багато спроб видати бажане за дійсне. Але насправді першопричини популізму досі не усунені. Глобалізація, зміни в європейській соціальній структурі, крах традиційних виробничих галузей і, як наслідок, скорочення робочих місць, наслідки заходів жорсткої економії, проблема постійної міграції, посилення контролю, слабке економічне зростання, нерівність, що поглиблюється, і відчуття відсутності представництва – все це, крім соціального і економічного тиску, викликаного локдауном, залишається потенційними причинами розчарування суспільства і нових сплесків популізму.
Крістель перерахувала заходи, що йдуть всупереч європейським цінностям, закриті кордони і послаблену солідарність між країнами-членами ЄС, страх перед приїжджими як перед тими, що претендують на робочі місця і є носіями вірусу, а також використання військової термінології (як у Франції) в боротьбі з вірусом. Всі ці фактори, якщо їх не усунути, можуть сприяти зростанню популізму.
Відповідь християн?
То як же християни, і зокрема євангелісти, повинні реагувати на популізм?
Еверт навів результати дослідження, котрі показують, що антиелітні партії, які говорять про захист традиційних християнських цінностей, приваблюють номінальних католиків, тоді як практикуючі католики рідше вірять таким твердженням.
Хоча дослідження серед лютеран та інших протестантів і євангелістів явно були відсутні, він особисто виявив серйозні розбіжності між лідерами церкви, що протистоять антиелітним партіям, і « тими, що сидять на лавках», котрі, швидше за все, голосували за такі партії, але не висловлюють свої погляди відкрито.
Проте церкви повинні бути безпечним місцем для дискусій, місцем, де інтереси і занепокоєння людей будуть почуті. Людям потрібно знати, що, якщо вони будуть висловлювати популістські ідеї, їх не затаврують ганьбою. Церква повинна бути місцем, де відбуваються дискусії. Багато християн були засмучені тим, що основні політичні партії пропонували з моральних та етичних питань. І все ж, зауважив Еверт, серйозних дебатів не було.
Сьюзен погодилася з тим, що християни не захищені від привабливості популістських ідей. Бінарна мова й образи, які використовуються популістами, здається, перегукуються з Біблією: світло й темрява, добро і зло, матеріальне та духовне.
Церква повинна була стати центром спільноти, місцем, де вселяють надію. Сьюзен позначила «мірило» християнських принципів, про які вона написала у висновку книги, як «прагнення до загального блага, захист людської гідності та відповідальність за свого ближнього», а не підтримка одних проти інших і протиставлення одних, як більш важливих, іншим.
До наступного тижня,
